Найкращі пам’ятки Рачі та що встигнути подивитися в цьому регіоні за три-чотири дні. Ми були наприкінці травня, у горах ще лежав сніг, тому без трекінгу вклалися у повні три дні, зібравши концентрат локацій і вражень від Рачі.
У нашій подорожі Грузією Рача стала справжнім відкриттям. Від Сванетії я знала, чого очікувати — про неї написано в усіх путівниках. А до Рачі їхала так, ніби відкривала кожен клаптик нової землі. Хочу поділитися своїми відкриттями та враженнями.
Де розташована Рача?
Рачу з півдня оточує Імереті (від Кутаїсі 75 км), з північного заходу — Сванетія, з північного сходу — Великий Кавказький хребет і кордон із Росією, а на сході до неї прилягає невизнана республіка Південна Осетія.
Головне місто Рачі — Амбролаурі, тут потрібно планувати проживання в одному з гостьових будинків або готелів. Від Тбілісі до Амбролаурі — 275 км і три перевали. За часом без зупинок дорога займе 6 годин. Але краще закласти весь світловий день, оскільки дорогою є багато цікавих місць. Від Батумі до Амбролаурі — 240 км, за часом вийде так само, як із Тбілісі
Коли їхати до Рачі?
Сезон у Рачі триває з кінця весни до жовтня.
- У травні й червні вже тепло, водоспади та річки повноводні.
- У липні–серпні високогірні дороги звільняються від снігу, можна піднятися вище 2000 метрів, побачити гірські озера і навіть спробувати проїхати позашляховиком перевалом із Рачі до Сванетії.
- Восени схили гір у Рачі забарвлюються в буйне різнобарв’я — від жовтого до червоного.
- Узимку в Рачі життя завмирає — тут немає гірськолижних курортів, у цей час туристи їдуть в інші регіони.
Дороги в Рачі
Дороги в Рачі є, причому навіть деякі асфальтовані ведуть у високогір’я. У долині Амбролаурі та на перевалі Накерала дороги чудові. Але їздити ними все одно потрібно обережно.
По-перше, серпантини досить круті.
По-друге, тварини. По всій Грузії на дорогах з асфальтом лежать корови, свині, бродять собаки — усе це потрібно обережно об’їжджати. Корови взагалі воліють не йти, а лежати на трасах. Ми навіть бачили корів на швидкісному автобані поруч із Кутаїсі. Замість відбійника, що розділяє трасу навпіл, між двома бетонними огорожами росте трава. Ось на ній корівки й валялися. Одразу виникає картина, як вони туди прийшли — через огорожу та дві траси, якими мчать машини й вантажівки. Загалом не хотілося б мені на швидкості 110 км на годину врізатися в корову.
Щоб потрапити у віддалені райони, знадобиться позашляховик. Або залишати машину на асфальтованій дорозі, а далі йти пішки.
Чим зайнятися в Рачі — основні визначні пам’ятки
У Рачу ми поїхали, щоб побачити надзвичайно красиву гірську природу. Рачу чомусь називають «Грузинською Швейцарією». Чесно кажучи, я не люблю такі порівняння й нічого спільного між Швейцарією та Рачею не знайшла. По-перше, Рача не лялькова, а навпаки — така справжня й зовсім не вилизана, як ідеальні швейцарські села. По-друге, у Швейцарії хоч і роблять вино, але до рачинської Хванчкари їм дуже далеко. По-третє, тут не ходять потяги, та й узагалі тут усе по-іншому.
Перевал Накерала та Гора 9 хрестів
Щоб потрапити в Рачу, ми подолали 3 перевали, останній із яких лежить на кордоні Імеретії та Рачі. Це перевал Накерала, дорогою із шахтарського містечка Ткібулі в гори веде крутий серпантин. Піднявшись ним, зупиняємося на оглядовому майданчику, з якого відкривається панорама імеретинських долин. Вау — не те слово!
З перевалу Накерала можна потрапити на гору Цхраджварі — у перекладі «гора дев’яти хрестів». Колись сюди вела канатна дорога від міста Ткібулі. Наразі відремонтовано автомобільну дорогу, якою можна дістатися до оглядового майданчика. За одну годину піднятися на вершину Цхраджварі, на якій встановлено всі дев’ять хрестів, щоб побачити панораму долин Імеретії.
Це особливе місце для грузинів — за легендою, хрести на вершині гори встановив батько дев’ятьох синів, які пішли на війну з турецькими завойовниками. Батько щиро молив Бога повернути йому синів і його молитви допомогли братам повернутися додому неушкодженими.
Далі на шляху розташоване Шаорське водосховище. Не завжди погода на водосховищі чудова — нам вдалося побачити його як у сонячний ясний день, так і в моторошному тумані. Просто опустилася хмара й закрила все навколо. Добре, що обидва рази — туди й назад — ми їхали тією самою трасою, тому вдалося побачити, як снігові вершини відбиваються у воді Шаорського водосховища. Влітку тут відпочивають на невеликому пляжі, тут же можна поставити намет. У зоні відпочинку #iloveracha на березі та у воді встановлені гойдалки з цим популярним хештегом.
Водоспад Гвіріші та Тхморі (Шареула)
Наступний пункт подорожі — захований від усіх в ущелині водоспад Тхморі (Шареула). Потрапити до нього можна, проїхавши дорогою Chrebalo-Nikortsminda у напрямку села Zeda Shavra. Від села вниз, у глибоку ущелину, веде вузька ґрунтова дорога, якою можна проїхати або позашляховиком, або пройти кілька кілометрів пішки за вказівниками. Поруч із водоспадом є ще одне красиве місце — з печери витікає річка, яка живить невелику електростанцію.
Далі ми поїхали вздовж річки Ріоні головною трасою долини Амбролаурі на захід, щоб побачити ще один водоспад — Гвіріші. Він, на відміну від Тхморі, не ховається в ущелині, а навпаки, розташований високо в горах. До нього традиційно веде ґрунтова дорога: з одного боку кам’яна стіна, з іншого — урвище в глибокий каньйон. Адреналін і краєвиди створюють гримучу суміш. Над водоспадом збудовано скляний оглядовий майданчик, з якого відкривається приголомшливий вид на водоспад і ущелину.
А дорогою можна побачити ще одне красиве місце — Колони, або Стовпці Саірме. Це скелі химерної форми, які розташовані між поселеннями Алпана та Чребало, біля села Саїрме, у муніципалітеті Цагері. До цих скель веде 3-кілометровий пішохідний маршрут. За бажання можна за один день пройти піший маршрут навколо Колон Саїрме та подивитися на водоспад.
Амбролаурі — столиця Рачі
У самому Амбролаурі немає особливих визначних пам’яток. Тут потрібно пити вино в гостях у виноробів. Відпочивати вечорами після активних походів у гори та поїздок до природних визначних пам’яток. Власне, цим ми й займалися в Рачі, гостюючи у корінного рачинця. Він пустив нас до свого винного льоху, де ми знайшли радість у дегустації білого та червоного вина і, звичайно, чачі — куди ж без неї!
Попри те, що місто маленьке, в Амбролаурі є власний аеропорт. А навколо є безліч цікавих місць і видів активного відпочинку. Наприклад, на околиці Амбролаурі розташований водоспад Сікварулі або його називають водоспадом Любові. З вершини скелі, вкритої зеленим мохом, тонкими срібними струменями тече вода. В одному місці у скелі утворилася невелика печера у формі серця – завдяки їй він отримав таку назву. Доступ до водоспаду чудовий – можна під’їхати на звичайному легковику.
Можна побувати в селі Zemo Krikchi у церкві Архангела. Незвичайна церква розташована біля старовинного кладовища. Я вперше побачила в ній барельєфи диких тварин. Спочатку подумала — котики, але виявилося, що це ведмеді, які у великій кількості водяться в Рачі. Поруч із церквою стоїть величезне стародавнє дерево, всередині якого є величезне дупло на всю ширину стовбура. Ми спокійно помістилися там удвох, і міг би залізти хтось третій. Так от, усередині дупла росте друге дерево — дерево в дереві!
Пройти пішки маршрут каньйоном річки Крикхулі. У цьому місці бере початок річка, а наприкінці маршруту на вас чекає надзвичайно красивий водоспад. Влітку навіть приємно прогулятися по коліна в прохолодній воді, розглядаючи вкриті зеленим мохом химерні візерунки скель, що нависають над каньйоном.
Оселитися в Амбролаурі можна в одному з гостьових будинків, є тут навіть стильні гламурні глемпінги.
Знайти готелі та глемпінги в в Амбролаурі.
Рача — батьківщина Хванчкари
Так, саме тут виробляють рідкісне й доволі дороге вино Хванчкара, яке прославило грузинських виноробів на всю Європу. На початку минулого століття князі Ліван і Дмитро Кіпіані відправили Хванчкару на європейський винний конкурс, що проходив у Бельгії. І отримали головний приз.
До тридцятих років це вино так і називалося — Кіпіані, а потім за вказівкою Сталіна його перейменували на Хванчкару за назвою місцевості, на якій росте виноград. Виноградників у Рачі небагато, на схилах гір долини Амбролаурі вирощують два автохтонні сорти винограду — Александроулі та Муджуретулі, з яких роблять природно напівсолодку Хванчкару.
Кажуть, що виноград навіть заборонено вивозити з Рачі — восени під час збирання врожаю поліція зупиняє підозрілі автомобілі чужинців і перевіряє багажники на предмет вивезення винограду з Рачі. Хванчкара, яку роблять в інших регіонах з інших сортів винограду, вважається підробкою.
Вино надзвичайно смачне — має темно-рубіновий колір і бархатистий малиновий смак. І попри те, що я віддаю перевагу сухим винам, природно напівсолодка Хванчкара мені дуже сподобалася. Попри високий вміст цукру, у ній лише 12–13 % алкоголю, п’ється легко, смак терпкуватий, і немає сп’яніння, як від солодких і напівсолодких вин.
Гори та високогірні озера
Гори — це те, заради чого варто поїхати до Рачі. З північного сходу її оточує Великий Кавказький хребет, із заходу Лечхумський. У ясну погоду сніжні вершини видно практично звідусіль. А влітку до них можна підібратися якомога ближче. У середині червня вже можна їхати на висоти понад 1500 метрів, до високогірних озер. Або йти пішки одним із пішохідних маршрутів.
Озеро Мравалдзалі
У травні автомобілем нам вдалося піднятися до озера Чолеві, яке розташоване неподалік від села Мравалдзалі, на висоті 1840 метрів над рівнем моря. Воно розташоване неподалік від самого села, куди веде асфальтована дорога. Далі можна пройти пішки або проїхати позашляховиком. Озеро болотисте й не підходить для купання, його береги вкриті водоростями, але навколо дуже красиво. Над озером височіє гора Хіхаті, навколо простягаються букові ліси. Біля озера можна поставити намет і ходити радіальними маршрутами околицями.
Маршрут Село Гебі — Село Гона — льодовик Кіртишо
Із села Гебі маршрут пролягає автомагістраллю та приводить до села Гона, де можна переночувати. На виїзді із села є контрольно-пропускний пункт прикордонної поліції, де перевіряють документи, що посвідчують особу. За 3,5 км від контрольно-пропускного пункту прикордонної поліції розташоване місце злиття річок Чвесхура та Домбарула. Раніше тут були хатини пастухів, у яких туристи ставили намети. Наступного ранку потрібно пройти ще 7 км, щоб дістатися до льодовика.
Загалом маршрут в обидва боки займає 4 дні.
Озера Удзиро — озеро Кохання
Озера Удзиро розташовані високо в горах, неподалік від сіл Глола та Шові, на західному схилі гори Катіцвера. Озеро розташоване на висоті 2800 м, з них відкривається приголомшливий вид на Кавказький хребет.
Сюди також можна доїхати на позашляховику, коли зійде сніг. Або пройти пішки із села Шові. Підйом досить складний і крутий. Але озера варті того, щоб витратити на них пару днів, крокуючи в гори по 7–8 годин. Тут же можна поставити намет і переночувати пару ночей. А вдень ходити в радіальні походи.
Корисні посилання для підготовки до подорожі:
Страхування – підібрати недорогий варіант можна на порталі HotlineFinance
Бронювання готелів, готелів та апартаментів – Booking.com
Оренда автомобіля в Грузії – DiscoverCars
Що ще почитати:
Гірськолижний курорт Гудаурі в Грузії
Самостійна подорож Туреччиною автомобілем
Етногастрономічний маршрут Бессарабією
