Via Francigena - шлях з Лукки до Риму

Via Francigena – мій шлях з Лукки до Риму. Щоденник прогулянки в 420 км за 17 днів по Тоскані і Лаціо італійським Каміно.

Наскільки важко йти пішки з Лукки до Риму по Віа Франчіжена?

Порівняно з іншими довгими маршрутами, якими я вже ходила раніше, Via Francigena важча, ніж Camino Portuguese, але не така складна, як північний маршрут Camino de Santiago del Norte.

У чому складність Via Francigena? Тоскана – це суцільні пагорби з полями, виноградниками, оливковими гаями. Її перетинають декілька річок – Арно, Орча та Арабія, утворюючі долини. Тому вам доведеться багато часу йти то уверх, то спускатися вниз. Якщо вам пощастить з прохолодною погодою – це набагато краще, ніж у спеку – як це було в моєму випадку. Хоча я очікувала на осінню прохолоду – майже кожен день температура підіймалася до +27-32 ℃.

Також, особливістю маршруту від Лукки до Риму є те, що майже кожне місто розташоване на вершині пагорба. Ви вже пройшли 20-25 км і наприкінці треба йти уверх. Особливо важкий етап з Сан-Квірко до Радікофані, яке знаходиться на кордоні Тоскани та Лаціо. Вам доведеться підійматися з перепадом висот до 800 м – і це наприкінці 32-кілометрового дня пішої подорожі.

Але все компенсують краєвиди, смачна кухня і вина, чудова атмосфера на Via Francigena. Атмосфера Каміно, яке ще не розкручене так, як в Іспанії на Французькому або Португальському шляху. Ночівлі в хостелах при церквах або у монастирях – це окрема насолода і гарний досвід, який наближає до тих часів, коли пілігрими не мали можливості бронювати готелі на Booking.com )))

Якщо ви готуєтеся піти маршрутом з Лукки до Риму – раджу продивитися мій щоденник. Сподіваюся, вам буде до нагоди ця інформація та мій досвід.

День 0: Лукка

Плануючи подорож по Via Francigena, я забронювала остелло в Луцці на першу ніч. Я могла би за невеликі гроші знайти готель, але хотілося одразу зануритися у атмосферу Каміно.

Звісно, я провела весь день у місті – воно варто того, щоб зупинитися тут і на два дні. У порівнянні з сусідньою Пізою, куди я прилетіла за день до приїзду в Лукку – остання мені сподобалася набагато більше. У Луцці ви відчуваєте дух ремеслової Тоскани, а Піза – туристичний мурашник, де окрім вежі та парочки музеїв та соборів немає що робити.

Я купила креденсіаль в музеї Кафедрального собору Лукки. Свій я купила за 5 євро. Якщо ви починаєте в Сієні, є шість різних пунктів, де ви можете отримати креденсіаль – всі їх можна знайти тут. Кожен вечір я ставила штампи в місцях ночлігу, щоб наприкінці шляху в Базиліці Святого Петра отримати Тестимоніум, це сертифікат, який видається паломникам, які пройшли принаймні всю, або лише останні 100 км Via Francigena (аналогічно Компостела на шляхах Сантьяго де Компостела).

Більше подробиць: Via Francigena – італійське Каміно, подробиці маршруту з Лукки до Риму

Де зупинитися в Луцці:

Дзвонити з України в Італію, щоб зробити бронювання мені не хотілося. Тому я написала листи в два остелло – і швидко отримала відповідь-погодження з Pellegrinaio di San Davino (sandavino@luccatranoi.it, Телефон: 366 1062641). Оплата – донатіво. Остелло пропонує 12 спальних місць, має 4 санвузли та 3 душові. Навіть паломники з обмеженими можливостями, які подорожували Via Francigena, зможуть зупинитися в приміщенні Pellegrinaio: для них виділено кімнату на першому поверсі та ванну кімнату. Поселення до 7 вечора.

Раджу почитати: Лукка – маловідома перлина Тоскани

День 1: Лукка – Альтопашіо

Відстань: 18,5 км
Важкість етапу: *
На маршруті є магазини, бари, кафе та ресторани, воду можна спитати у кафе та барах, я зустріла один кран з водою біля Chiesa Romanica di Badia Pozzeveri та Ostello San Pietro (за 3 км до Альтопашіо).

Перший день мого італійського Каміно. Встала вранці, але вийшла майже остання – всі інші пілігрими підірвалися о шостій й побігли ще до ранку. Я не дуже поспішала, бо спати для мене всю ніч спокійно – тепер розкіш. Тому я насолоджувалася сном кожну ніч. А потім розплачувалася за це під спеконтим сонцем. Я знала за що плачу – мене це цілком влаштовувало.

Перший день доволі простий й рівний. Ви йдете з Лукки до Альтопашіо більшість часу вздовж автомобільної дороги. Не дуже цікавий етап, але він дає можливість спокійно налаштуватися на новий маршрут.

Більша частина прогулянки в перший день проходить по узбіччю вздовж дороги, але є також коротка стежка наприкінці, коли починаються перші виноградники. Це не напружений день, наприкінці якого ви починаєте бачити приголомшливі пейзажі.

Альтопашіо

Це гарне невеличке містечко з кількома ресторанами. Я прийшла сюди біля першої години, а остелло (хостел для пілігримів), в якому я планувала зупинитися був ще зачинений. Тому я вирішили пообідати у остерії La Dispensa, яка пропонувала блюда з лісовими грибами – porcini. Я замовила пасту з білими грибами, салат, біле вино – сиділа на вулиці за столиком і насолоджувалася смаками й ароматами, сонечком й холодним вином.

Після 3-ї заселилася у остелло-донатіво, в кімнату з двома ліжками й ліфтом (!). До мене приєдналася Монсеррат из Барселони, з якою ми дуже подружилися. Вечір провели разом, пили пиво, розмовляли, гуляли містом. Альтопашіо дуже маленьке, але симпатичне містечко.

Майте на увазі, якщо ви прийдете пізніше, між 15:00 і 19:00, ресторани будут зачинені. Обід з 13:00 до 15:00, вечеря вже після 19:00. Але можна замовити напій у барі і вам до пива, чи келиха вина дадуть аперітіво (горішки, чіпси, снеки тощо).

Проживання у Альтопашіо:

Magione Cavalieri del Tau (turismo@comune.altopascio.lu.it +39583 216280 –366 5708802).
Я ночувала в Ostello del Pellegrino, яке забронювала за добу по телефону +393384957991 (там трохи говорять англійською).
Il Picchio Verde – можна забронювати номере на Booking.com.

День 2: Альтопашіо – Сан-Мініато

Відстань: 29 км
Важкість етапу:**
На маршруті: є магазини, бари та ресторани в Галлено, Понте Е Капіанно та Фучеккьо. Також є два крани з водою.

Сьогодні більша частина маршруту йде або через ліс, або по сільської місцевості. Трохи важкуватий вийшов день, тому що шлях кружляв між полями, а потім вздовж річкової дамби. Маршрут здебільшого рівнинний, але в той день дув сильній теплий вітер, а стежка по дамбі все ніяк не закінчувалася. Наприкінці маршруту, коли я вже була достатньо виснажена, я побачила, що треба йти наверх угору – на великому пагорбі височів Сан-Мініато.

Підйом дався непросто, але я дуже зрадила, коли побачила ліфт після того, як мов равлик повзла уверх до старої частини Сан-Мініато. Ліфт був дуже в тему, піднялася на ньому біль 50 метрів уверх – вийшла й опинилася у чудовому старовинному містечку.

З пагорбу, на якому розташований старий Сан-Мініато (внизу є нове місто Сан-Мініато Бассо), відкривається шалений вид на долину річки Арно.

Сан-Мініато й невеликі містечка по дорозі

По-перше, є гарне кафе в Галлено з паломницьким меню і кавою за 1 Євро.
У Понте Е Капіанно чудовий середньовічний міст, над яким розташоване остелло для пілігримів.
У Фучеккьо доведеться піднятися у гору, щоб побачити гарний краєвид на долину річки Арно. Але воно того варто!

Сан-Мініато — це чудове старовинне місто, тосканська столиця білого трюфелю. Спробуйте страви з трюфелем – пасту, або сендвічі, які тут готують у барі Birra e Acciughe (Via Augusto Conti, 29). А в Caffè Bistrot Bonaparte (Piazza Buonaparte, 13) за 18 Євро пропонують меню пілігрима.

Біля цього ресторану є цікава церква Oratorio dei Santi Sebastiano e Rocco – всередині неочікувано сучасні фрески й величезна фігура пілігрима. А над містом височіє чудовий собор Cathedral of Santa Maria Assunta and Jenesien у романському стилі зі стелею, оформленою в стилі барокко. Зайдіть всередину, якщо буде відчинено. А ще краще потрапити на месу й послухати орган. Якщо ще залишаться сили, підійміться на вершину пагорба Сан-мініато – до вежі Torre of Federico II, пілігримам знижка на вхід (5 Євро).

До речі, в Сан-Мініато немає звичних супермаркетів (вони є внизу, але навряд чи ви підете у нове місто за їжею. Але в старому місті є симпатичний магазинчик Cosi’ E’ Se Vi Piace з домашніми продуктами. Тут можна купити все, що забажає душа для вечері. Або хліб, прошутто, сир, фрукти та овочі на наступний день для перекусу в дорозі.

Це також чудове місце для сніданку перед виїздом із Сан-Мініато, оскільки він відкривається рано. Ми не змогли знайти жодного супермаркету в Сан-Мініато, тому майте це на увазі, якщо плануєте готувати.

Проживання у Сан-Мініато:

Тут є хостел для паломників, він називається L’hospitale del Pellegrino San Miniato. Ви можете зв’язатися з ними у Facebook або за телефоном +39 3934995126 – lhospitaledelpellegrino@gmail.com. Цей хостел слід бронювати заздалегідь і зауважте, що він зазвичай не відкривається до Великодня.
Також є хостел, який можна забронювати на booking.com, він називається Ostello San Miniato – саме тут я забронювала ліжко за 20 Євро, бо була не впевнена, що мені вистачить місця і інших хостелах. Хостел сподобався – чисто, є кухня, дають рушники, є пральна машина за додаткові гроші.
Іншим варіантом є монастир у Сан-Мініато – Convento San Francesco. Це невелике помешкання, де лише близько 10 ліжок, і його треба бронювати його заздалегідь (sanminiato@nuoviorizzonti.org).

Крім того, на Booking.com можна знайти кілька варіантів приватного розміщення:

Affitta camere San Miniato≫ – одномісний номер в пансіоні, за 40 Євро.
Camere Montalbano≫ – апартаменти з власною ванною кімнатою, за 50 Євро.

День 3: Сан-Мініато – Гамбасі-Терме

Відстань: 24,5 км
Важкість: **
На маршруті: на дорозі немає жодного кафе чи бару, тож беріть їжу для перекусу. Вода є тільки ближче до Гамбасі-Терме, треба нести з собою 1-1,5 літри.

Прогулянка від Сан-Мініато до Гамбасі-Терме була приголомшлива. Саме після Сан-Мініато починаються класичні пагорби Тоскани, які я так полюбила ще 6 років тому. Після того, як вийдете з міста, приблизно через годину ви потрапите на стежку, яка петляє через виноградники та відкриту сільську місцевість.

Я насолоджувалася пейзажами, що відкривалися навкруги: це й пагорби, з яких щойно зібрали пшеницю, та виноградники, на яких тех йшов збір врожаю.

На маршруті є велика лавка, яку побудували на вершині одного з пагорбів. Я дісталася туди по стрілочкам, що побачила по дорозі. В той час там були будівники цієї туристичної атракції- вони закінчували обладнати сходи з діжок. Тож я попросила зробити моє фото на лавці – вона мені сподобалася через кольори, якими її розфарбували ))

Стежка йде здебільшого пагорбами, через приватні поля, виноградники й оливкові гаї, повз старовинні дома з височенними кипарисами. Дуже по-тосканські все виглядає, мені така картинка дуже до подоби.

Гамбассі-Терме

В цей день я не дійшла до Гамбассі-Терме усього один километр. Тому що зупинилася в Ostello Sigerico у передмісті. Дуже гарне місце для ночівлі пілігримів, пропонують вечерю й сніданок. Також там є чудовий сад, де увечері було гарно проводжати захід сонця з видом на старовинний Гамбассі-Терме.

Гамбасі-Терме – дуже маленьке, тут є єдине кафе в центрі міста (тут пила смачну каву з домашнім кексом) і пара ресторанів. Також немає супермаркетів – я вранці знайшла один маленький магазинчик по дорозі, купила там фрукти й воду на перекус.

Проживання у Гамбассі-Терме:

У Гамбасі-Терме я зупинилася в Ostello Sigerico – приватний хостел, що працює цілий рік, розташований за 1 км від центру міста. Це колишній монастир, який пропонує гуртожитки або приватні кімнати за 16/20/35 євро з особи.
У Гамбассі-Терме є тільки готелі – можна забронювати двомісний номер у Casa il Castello за 85 Євро.

День 4: Гамбассі Терме – Сан-Джіміньяно

Відстань: 13,5 км (пройшла 15,5 км)
Важкість:*
На маршруті: кафе й барів немає, є виноробні, де можна замовити дегустацію, маленька крамниця з медом та варенням у монастирі Monastero di Cellole. Води достатньо – є декілька кранів на шляху.

Дуже гарний й короткий етап, під час якого я насолоджувалась тосканським вайбом – виноробні були на кожному кроці. Дехто з пілігримів не став зупинятися в Сан-Джиміньяно й пішли далі. Але мені було приємно нікуди не поспішати. Зранку вперше зустріла мисливців, що полювали на зайців разом з своїми собаками. Трохи було дивно піднятися на пагорб й побачити людей з рушницями. Але кінець вересня – час, коли дозволяють полювання – кожен день я бачила мисливців на своєму шляху.

Мене дуже цікавить тема виноробства й вина, я побачила виноробню Azienda Agricola Casanuova, що виготовляє вино Кьянті. Двері в виноробню були відчинені – я зайшла подихати свіжим виноградним суслом. Підійшла жіночка-власниця, запропонували поставити печатку – я погодилася із задоволенням. Пити вино не стала – було 9 ранку, ще дуже рано для вина.

У селищі Панколе побачила церкву Santuario Maria SS. Madre della Divina Provvidenza, під якою є грот вільний для відвідування. У гроті встановлені фігури різних біблейських персонажів – трохи виглядає по-дитячому, але цікаво теж. Біля церкви є кран зі смачною водою.

Далі йшла декілька кілометрів вздовж виноробен – красиво! Дійшла до монастиря Monastero di Cellole – церква була зачинена, але крамничка відкрита. Можна купити собі меду чи варення, а гроші залишити у шухляді – повна довіра!

Сан-Джиміньяно

Я не планували залишатися у цьому ну дуууже туристичному місті, бо боялася, що не буде місця в остелло. Бронювати в ньому житло було неможна, тому я забронювала місце в кемпінгу за містом. Але заселення у кемпінг було після 15:00, тому я вирішила декілька годин провести у Сан-Джиміньяно як справжня туристка. З невеликою різницею – мені довелося гуляти цим містом з наплічником у 10 кг за спиною.

Але все одно було дуже цікаво подивитися як на заповнені туристами площі і оглядові майданчики, так і на вузькі вулички, де не було нікого. Стояти в черзі у Gelateria Dondoli за наймачнішим джелато в світі не мала сил – вона розтягнулася на всю площу. Тому я з’їла трикутник піци, посиділа на сходах Duomo di Santa Maria Assunta, послухала гітару і пішла з міста до місця ночівлі, яке я забронювала у кемпінгу Camping Il Boschetto di Piemma.

Увечері мене чекав чудовий захід сонця над вежами Сан-Джиміньяно, смачний кролик у ресторані, що розташований на території кемпінгу. І нудне спілкування з французом, який йшов паралельно зі мною вже декілька днів і теж тут зупинився.

Проживання у Сан-Джіміньяно:

Сан-Джіміньяно є одним із найбільш відвідуваних міст Тоскани. Тому тут є багато варіантів приватного житла, які можна забронювати заздалегідь. Влітку та в розпал сезону для пілігримів є монастир, який також приймає прочан у гуртожитку.

Остелло називається Ospitale dei santi Agostino e Giacomo, зв’язатися з ним можна за телефоном +39 3890271946 – segreteria@fraternitaospitalieri.it. Але вони не бронюють житло – тут діє принцип паломництва: хто перший, тому дістається ліжко.
За 2 км від міста є Camping Il Boschetto di Piemma – тут в низький сезон (я була у жовтні) можна забронювати окрему кімнату з власним душем усього за 21 Євро.

День 5: Сан-Джіміньяно – Абадья Ізола (або Монтерріджоні)

Відстань: 27 км (або 30 км)
Важкість:**
На маршруті: кафе й бари, воду треба набрати завчасно у Colle di Val d’Elsa, бо наступне джерело є тільки в Строве.

Прогулянка від Сан-Джіміньяно здебільшого пролягає стежкою між пагорбами та вздовж чудово-блакитгої річки. Спочатку ви потрапите на розвилку маршруту, де можна вибрати один із двох шляхів. Один — коротший маршрут до міста Колле-де-Валь-д’Ельза (Colle di Val d’Elsa), але він має кілька крутих підйомів. Інший маршрут довший, приблизно на 4 км, але більш рівний.

Я вибрали крутіший підйом до чудового містечка Колле-де-Валь-д’Ельза, де купила продукти і зупинилася попити кави із найсмачнішим еклером за всю подорож по Італії. Дісталася міста десь об 11 ранку, тож встигла замовити капучино і ніхто за це на мене не дивився криво й косо.

Залишаючи це місто, я спочатку потрапила на чудовий оглядовий майданчик з ліфтом, що не працював – довелося спускатися пішки (не люблю це через біль у нігтях). А далі маршрут привів мене у приголомшливий парк з водоспадами та неймовірно блакитного кольору річкою (Sentierelsa Trail). Річка протікає у каньйоні і це чудове місце для пікніка або навіть швидкого купання, якщо погода тепла. Був доволі спекотний день – неділя, тому на стежках вздовж ріки було багато відпочиваючих.

Маршрут вздовж річки закінчився на околицях міста. Після того, як я з нього вийшла я потрапила до древньо-римських басейнів (Le Caldane – Terme Etrusche – Romane), де також було багато людей на відпочинку. Мрія зняти десь кросівки і вдягнути купальник не здійснилася – навкруги було дуже багато людей і я не наважилася це зробити.

Жалію про це, бо далі був як мені здавалося нескінчений спекотний перехід до села Строве, де я майже не отримала сонячний удар, залишившись майже без води.

Абадья Ізола

Через це замість того, щоб йти у Монтеріджоні я зупинилася у маленькому абатстві Абадья Ізола. І добре, що так сталося, тому що саме тут я познайомилася із чудовою сім’єю Черезо з Каліфорнії. Кеті у 42 роки пішла на пенсію після служби у ВМС США, її тато, брат та мама подорожували італійською частиною Via Francigena вже третій тиждень. Потім я буду зустрічати їх майже кожен день і ці чудові люди станут невід’ємною частиною мого італійського Каміно.

Отже, Монтеріджоні я залишила для ранкової кави. А вечір провела у чудовій компанії за спільним столом у альберго Ospitale dei Santi Cirino e Giacomo разом з іншими пілігримами. Це були італійці, американці, німець і я – українка. Власниця альберго наготувала нам стільки смачних страв, що це був справній пір і свято. Свято спілкування і італійської кухні. Було чудово – я знов себе відчула на справжньому Каміно.

Проживання у Абадья Ізола та Монтеріджоні:

Хостел Ospitale dei Santi Cirino e Giacomo – працює за традицією альберго Святого Якова. Бронювати неможна – можна прийти і стати в живу чергу, якщо вистачить місць ви тут переночуєте. Ціна доволі негуманна – 18 євро за ліжко, але тут мені було дуже добре. Обід від власниці – ще 20 Євро, але він був дуже ситний, різноманітний та смачний.
Біля ного є приватний Ostello Contessa Ava dei Lambardi, розташований у приміщені абатства.
У самому Монтеріджоні є маленький остелло при церкві – Castello Casa per ferie Maria Assunta – (телефонуйте за телефоном +393714717079).
Affittacamere la Casella Monteriggioni – номери в Монтеріджоні на двох по 65 Євро.

День 6: Абадья Ізола – Сієна

Відстань: 25 км
Важкість:*
На маршруті: одне приємне кафе донативо, один кран з водою.

Перша частина стежки від Абадья Ізола до Монтерріджіоні була досить рівною і легкою для прогулянки. Я вийшла рано в ранці і все одно була остання – всі підірватися о п’ятій і побігли до Сієни. Я побачила, як переді мною йде німецький пілігрим Йохан, швидко догнала його і домовилася з ним, що вип’ємо кави у барі у Монтеріджоні.

Поки йшла, спостерігала, як підіймається сонце і розганяє ранковий красивий туман – красивий момент, такі чомусь запам’ятовуються надовго. Остання частина шляху до Монтерріджоні – це дуже крутий пагорб, яким я йшла дуууже повільно. Але воно було того варто – кругла фортеця на пагорбі – борго Монтеріджоні і досі вражає. Борго – це назва мікро-автентичних поселень Італії, що розташовані на горішній частині пагорбу всередині фортеці.

Кава в Restaurant da Remo була не дуже смачна, але розмова з Йоханом була приємна та цікава. Тож ми пішли далі разом, розглядаючи по дорозі сусідні замки. Тут дуже красива частина шляху – замка з вежею, як у казці про Рапунцель надихнула мене зробити фото. До того ж було кого попросити це зробити.

Після Монтеріджоні шлях переходить у стежку та багато чудових тінистих доріжок. Ми знов побачили мисливців, що полювали на зайців серед полів із цеглино-червоною землею. Раптом потрапили у дуже приємне місце – приблизно 3 км після Monterrigioni розташований донативо-бар. Тут наливають каву, роблять сендвічі для пілігримів – залишаєш стільки, скільки вважаєш можливим. Тут ми знов зустрілися із сім’єю Цорізо, яка відпочивала після ранкового переходу. Кеті була дуже щаслива побачити мене і Йохана знов.

Далі шлях йшов вже приміськими дорогами Сієни – прийшлося йти узбіччям асфальту. Часом це здавалося трохи небезпечним, оскільки водії тут їздять досить жваво. Останні 5-6 км і я опинилася на околицях Сієни, а далі йшла вже навігатором – сьогодні я планувала ночувати у Монастирі в центрі міста.

Сієна

Сієна – приголомшливе місто та родзинка прогулянки від Лукки до Риму. І я тут вже не вперше – приїжджали сюди сім’єю під час автомобільної подорожі по Тоскані.

Якщо ви вперше прийдете в Сієну – рекомендую зупинитися тут на два дні, щоб насолодитися містом. Також зауважте, що Дуомо зачиняється о 17:00, тому, якщо ви хочете отримати штамп, вам потрібно буде прибути туди до закриття. Я поставила штамп у монастирі, де ночувала.

Вечір був чудовий – я гуляла містом, сиділа на теплих цеглинах площі Piazza del Campo, проводжала сонце, що пофарбувало рожевим кольором Дуомо. А ще їла джелато в джелатерії разом з татом Кеті, якого зустріла, гуляючи містом.

Де зупинитися в Сієні:

Якщо ви плануєте залишитися в Сієні на пару днів, раджу забронювати житло в готелі чи приватному хостелі заздалегідь. Casa di Alfredo Affittacamere має чудовий вид на тосканські пагорби.
B&B Dei Rossi з двомісними номерами за 80 Євро має чудове розташування – в самому центрі Сієни.
Якщо ви як я – плануєте тільки одну ніч, раджу за добу забронювати місце у Accoglienza Santa Luisa – Via San Girolamo, 8 -+39 057721271. Тут я ночувала у приватній кімнаті з власним душем і сніданком. Оплата донативо.

День 7:Сієна – Понте д’Арабія

Відстань: 27 км
Важкість:*
На маршруті: є бари, кафе, виноробні, був серед пагорбів єдиний кран з водою.

Перші 10-15 км після того, як ви вийдете за околиці Сієни на вас чекає траса з машинами та сміттям. І урбаністичний пейзаж, що не дуже радує, коли ти йдеш пішки на шляху. Найбільш захоплюючим на цьому відрізку був приголомшливий вид на Сієну, як тільки я вийшла з міста.

Коли я втомилася йти між заводами по переробці деревини та складами зі старими авто, зупинилася у барі, щоб випити кави й апельсинового соку. Далі у містечку Ponte a Tressa я нарешті повернула на стежку, яка петляє мальовничими тосканськими хребтами. Краєвиди з обох сторін цієї дороги були просто неймовірні!

Після Suvignano, де є єдиний кран з водою, я пішла по рівній стежці, що йшла вздовж поля з одного боку і залізничної колії з іншого. Було доволі нудно так йти біля 7 км. Але я нарешті дісталася Ponte d’Arabia – невеликого села з двома барами та піцерією, що не працює по четвергах. На щастя, здається, що два бари завжди відкриті й обидва приймають кредитні картки (хоча в селі також є банкомат). Тут є єдиний остелло Centro Cresti на всю околицю – який я завчасно забронювала і добре, що це зробила. Бо я прийшла остання і моє ліжко не віддали іншому пілігриму.

В селі також є парочка готелів – в одному з них зупинилася сім’я Цорізо. Ми побачилися з Кеті у піцерії, куди я пішла на вечерю разом з пілігримкою з Канади (на жаль я не помню її ім’я).

Де зупинитися в Понте-д-Арабія:

Я ночувала в остелло Centro Cresti – донативо хостел для пілігримів. Бронюйте завчасно +39 3277197439 – centrocresti@libero.it (відповідають на електронні запити).
Якщо ви подорожуєте вдвох і не змогли забронювати ліжка в остелло – бронюйте в Booking апартаменти intero appartamento.

День 8:Понте д’Арабія – Сан-Квірко

Відстань: 28 км
Важкість:**
На маршруті: є бари, кафе, був серед пагорбів єдиний кран з водою.

Дуже гарний етап долиною річки Арабья, через яку веде дерев’яний пішохідний міст в Понте д’Арабія (був на ремонті, коли я там була). Це справжня Тоскана з її класичними краєвидами, де вас весь день супроводжують поля, оливкові гаї, кипариси і вілли на пагорбах. Такі красоти мене супроводжували на протязі 20 км шляху.

В той самий день на стежках Via Francigena проходила велогонка Nova Eroica. Повз мене постійно проїжджали велосипедисти на сучасних і ретро роверах. Вони вітали мене, а я їх. У містечку Буенконвенто (Buonconvento) я зупинилася на каву і купила на недільному ринку смачні персики та груші в дорогу.

Далі почалися виноградники та виноробні, які пропонували зупинитися на келих вина. Виноробня Carpazo зробила декілька рекламних оголошень на шляху, і я не втрималася й зайшла скуштувати їхнє вино. Було доволі спекотно, але прохолодне біле мене дуже збадьорило.

А в наступному містечку Торреньєрі (Torrenieri) дуже захотіла їсти і зупинилася на обід (чого я майже не роблю під час піших походів) у піцерії La Panzerotta di Giordani Ambra. Добре, що я це зробила, тому що трохи втомилася за пів дня ходьби.

Останні 7 км проходять дорогою з пагорбами. Йти було досить складно через мозолі, хоча на дорозі не було багато машин. Коли входила до міста Сан-Квірко, відчувала, що дуже втомилася. Добре, що в мене було заброньовано житло – я знов прийшла остання, але для мене забронювали ліжко внизу – то було справжнє щастя!

Сан-Квірко-д’Орча

Це красиве і одночасно туристичне місто на пагорбі, що височіє над долиною Вал-д-Орча. Захід сонця був просто неймовірним – червоне небо грало кольорами. Я погуляла містом, побувала в садах Horti Leonini, познімала захід сонця і насолодилася пастою і келихом вина в тратторії InTralci. Було б гарно зупинитися тут на пару днів, але я вже була в Долині і бачила її навесні. Тепер мені було цікаво пройтися нею пішки, що я й зробила наступного дня.

Де зупинитися в Сан-Квірко-д’Орча:

Я ночувала в Il Palazzo del Pellegrino – вартість ліжка 21 Євро (контактні дані тут palazzodelpellegrino@gmail.com).
Ostello Parrocchia Collegiata — трохи дешевший хостел для пілігримів (aminchiarri@gmail.com).
Antica Sosta – чудовий пансіон з двомісними номерами для пари.

День 8: Сан-Квірко – Галліна (Радікофані)

Відстань: 32 км
Важкість:***
На маршруті: є бари, кафе, термальні джерела, але по дорозі я зустріла тільки один кран з водою.

Це був найважчий день на моєму шляху Віа Франчижена і останній день в Тоскані. Мабуть він був таким у всіх, хто йшов відстань від Лукки до Риму. По-перше, 32 км – це доволі довго. По-друге, на останньому відрізку різкий підйом уверх на майже 800 метрів. І по-третє, в цей день (1 жовтня 2023 року) стояла неймовірна спека – +32 ℃!!!

Треба було піднятися якомога раніше, але… Але я вийшла остання з хостелу і пішла шукати каву, яку я не знайшла о 8 ранку, бо була неділя і бари відчинялися після десятої. В мене були дві груші, вода і бажання пройти 32 км, які я не потягнула через спеку, біль у спині та голод – на двох грушах далеко не дійдеш.

Початкова частина маршруту пролягає в невелике село Віньоні–Альто, а потім у ви потрапляєте у більш велике місто Баньо-Віньйоні. Останній особливо красивий – має великий термальний басейн у центрі міста. я вирішила до нього дійти, щоб скупатися у термах. Але відмовилася від цієї ідеї – вода була прохолодна, а часу було мало.

Види та краєвиди сьогодні приголомшливі – я повинна була перейти пішки через всю долину Вал-д’Орча. Про це я мріяла 7 років з того моменту, коли побачила її вперше, і побачила стовпчики-вказівники Via Francegina.

По ходу маршрут наближається до кількох міст – як то Castiglione d’Orcia, але фактично не натрапляє на них. Це означає, що вам доведеться або зробити гачок на каву та ланч, або піти далі без їжі. Рекомендю запастися обідом у Сан-Квіріко (там є великий супермаркет Coop). Не робить так як я – йти голодною дуже важко і іноді здається, що вже немає сил.

Тому я вирішила зупинитися в долині на ночліг – в селі Галліна (Gallinа), що розташоване десь після 25 км після Сан-Квірко. Це було вірне рішення – в мене дуже боліла спина, заважали йти три величезні мозолі-водянки. І я була голодна.

Тому подивилася у список житла в Галліні і знайшла там чудовий хостел, де я змогла відпочити увечері.

Галліна

Це дуже маленьке село посеред долини Вал-д’Орча я памятаю ще з минулого відвідування цих місць. Нам про нього розповів власник агротурізмо, де ми жили у подорожі. Розповідав про бар, де роблять найсмачніші панніні з поркетою у всій Тоскані. Ми їх того разу скоштували – дійсно дуже смачні і дууууже дешеві.

Мій хостел був ще зачинений, і я згадала про той бар і пішла до нього. Мамма міа! Там працювала та сама власниця, та робила ті самі панніні – я замовила одне з поркетою, одне з салями, моцареллою та помідорами. Я була така голодна – капець! Взяла пляшку пива, зняла кросівки і сіла насолоджуватися їжею на вулиці за століком.

Біля мене сиділи велосипедисти – відпочивали, дивилися як я відпочиваю, не ховаючи насолоди. Було нестерпно жарко, але мені було гарно, бо тепер не треба далеко і високо йти. Спина та ноги цього б не витримали. Автобусів у цьому місці майже не бувало, тому я гарно зробила, що замовила житло посеред долини.

Де зупинитися в Галліні або Радікофані:

Я ночувала в Галліна – в Ostello La Vecchia Posta– Via Cassia, 43/45 – +39 331 9972594 – lavecchiaposta@yahoo.com, за ліжко у загальному номері на 4-х (фактично я ночувала там одна) – 16 Євро. Є кухня, але немає магазинів, тільки один бар.
В Радікофані Ospitale Santi Pietro e Giacomo (+39 3387982255, – +39 3389205540) – гуртожиток, заснований на пожертвах, яким цілий рік керують волонтери. У літні місяці вони організовують вечерю та сніданок і приймають бронювання. Взимку потрібно подзвонити, коли приїдете, щоб повідомити про свій приїзд.
Муніципальний хостел Radic Hostel (info@ostellifrancigena.it, +39 3760622460).
Також доступне приватне розміщення – Casa del Ciliegio та Albergo La Torre.

День 9: Галліна – Аквапенденте

Відстань: 24 км
Важкість:**
На маршруті: є бари, воду я набирала у кафе, також є кілька фонтанів і зон відпочинку.

Радікофані — прекрасне містечко (також це класичний приклад борго), розташоване високо на пагорбі висотою 800 метрів. Якщо підете туди пішки, очікуйте поступового підйому з 400 м до 800 м протягом останніх 7 або 8 км. Останні 3 км особливо важкі, однак нагорода в кінці настільки варта того.

Я прокинулася рано вранці, щоб поїхати на єдиному автобусі, який йде з Галліни до Радікофані. Спина ще боліла, тому я не стала ризикувати власним здоров’ям.

О 7:40 я сіла в автобус № 54A і доїхала ним до зупинки Bisarca-Bivio Bagni San Filippo (дві зупинки). Там мені довелося почекати наступний автобус (8:22) Bagni S.Filippo- Radicofani. Така стиковка можлива була тільки вранці – вдень вже автобуси не стикуються.

Квитки на автобуси можна купити тільки через додаток Tabnet – готівку водій не приймає. Під час посадки треба показати у додатку квиток водію. Інших варіантів купити квиток за межами міст немає (у містах в кіосках Тabacco). Проїзд коштує 1,7 +1,7 Євро.

Так, замість важкого підйому до Радікофані я за 30 хвилин дісталася цього містечка. Водій відкрив мені двері на зупинці і я опинилася біля невеличкого бару. На сонечку за стільцем сиділи мої знайомі американці. Chitter! – разом сказали вони у голос і ми дружно розсміялися )))

Я прогулялася по Радікофані, подивилася знизу уверх на його величну фортецю, випила кави і пішла наступний етап.

Іноді, коли відчуваю себе погано, коли є проблеми зі здоров’ям – краще бути чітером, ніж взагалі не дійти до мети своєї подорожі.

Вже коли я повернулася додому і пройшла обстеження – я дізналася про міжпозвонкову грижу і інші проблеми, які тепер можуть заважати мені ходити далеко пішки. Але я намагаюся впоратися, бо зупинятися не планую.

Радікофані розташований на кордоні між Тосканою та Лаціо. Отже, я випила каву, сказала Тоскані – бувай! і пішла далі до Риму.

Прогулянка від Радікофані до Аквапенденте набагато легше, ніж у попередній день. Перші 10 км – це повільний спуск з пагорба, на якому побудоване місто. Тут я зустріла двох американців індійського походження – професори з якогось універу, друзі з дитинства, вони частками декілька років йшли весь шлях Via Francigena. І це був останній шматок їхнього шляху. Дуже приємні і цікаві дядьки, з якими я спілкувалася то на шляху. то в кафе на зупинці.

Останні 7 км довелося йти по дорозі. Це було доволі небезпечно в деяких місцях, де не було стежки вздовж траси. Приблизно за 4 км до Аквапенденте є фургон з кавою та іншими напоями. Там же можна поставити штампи в креденсіаль. На роздоріжжі перед Аквапенденте ви повертаєте у бік міста і знов підіймаєтесь уверх, але недовго і приємно, бо вся дорога засаджена деревами і багато тіні.

Аквапенденте

Місто мені якщо чесно не дуже сподобалося – якесь воно занедбане в центрі. Всі маленькі міста тут були побудовані тисячі років. Більшість з них підтримують в дуже гарному стані – чистять стіни, вирощують квіти у горщиках. Але в деяких відчувається якась байдужість і через це ти розумієш ставлення місцевих до місця, де вони живуть. Таке було і в Аквапенденте.

Я забронювала собі ліжко у хостелі при церкві за 10 Євро, бо інших дешевих варіантів не було. Коли прийшла до хостелу, зателефонувала, щоб отримати код доступу і номер кімнати. Заселилася, а десь через 10 хвилин після мене в кімнату гучно ввалився величезний італієць.

Стефано – тепер це мій каміно-френд, а тоді великий ведмідь, що ледве розмовляв англійською. Ми познайомилися, пішли по черзі у душ та прати речі. Десь через годину прийшов третій – Клаудіо, сухий високий італієць, що посміхався і не знав жодного слова англійською, окрім ОК.

Ми домовилися разом піти на вечерю. Вони балакали один з одним, Стефано щось перекладав мені і Клаудіо на відповідні мови. Щось я розуміла по-італійські, бо цю мову нескладно розуміти – латина. З того дня наступні 10 днів ми будемо разом вечеряти, спати в тих самих остелло, сміятися, розмовляти на різні теми попри те, що в нас різні мови.

Я й досі щасливо посміхаюся, коли згадую наші вечори, я плачу, коли згадую як ми прощалися у Римі…

Вечеряла в ресторані Albergo Toscana, вперше замовивши меню пілігрима за 15 Євро (була також опція за 12 Євро без мяса). Ситно, смачно, навіть багато для мене їжі.

Проживання в Аквапенденте:

Я бронювала за день до поселення Casa del Pellegrino della confraternita di San Rocco (+39 3471662919). Ліжко в 3-4 місній кімнаті коштує 10 Євро. Є два душі-туалети (під час мого перебування працював лише один). Все дуже аскетично, але чисто.
Associazione Casa di Lazzaro – хостел для пілігримів, розташований на околиці міста. (бронь за телефоном +39 0763730177,+39 3394327383).
Також є приватні помешкання – пансіони Casa Girolamo та Il Sogno.

День 10: Аквапенденте – Больсена

Відстань: 23 км
Важкість:*
На маршруті: є бари, воду я набирала у кафе, немає водопровідних кранів.

Зранку мої попутники встали дуже рано і пішли. А я валялася до сьомої, бо не хотіла стояти в черзі у туалет. Коли я зрозуміла, що всі пішли – зібралася, вирішила зайти перед виходом у туалет і нарвалася на француза, що не закрив двері. От що у людей в головах, коли вони сідають на унітаз і не зачиняють двери?

Відносно легкий день ходьби від Аквапенденте до Больсена, якщо б не мої три великі мозолі, що не давали мені нормально ходити. Початок сьогоденного маршруту вздовж траси повз індустріальну зону. Після пяти кілометрів такого шляху, поворот у поля, де стежка йшла майже кругом. А потім вивела мене до міста Сан-Лоренцо, в центрі якого є декілька чудових барів для кави.

Я випила каву і пішла далі – наступна частина маршруту була дуже приємна. Це була лісова стежка, з якої відкривалися чудові краєвиди на озеро Больсена. Легка звивиста стежка приведе вас до міста Больсена.

Больсена

Перше, що ви побачите у місті – чудово збережену фортецю, яка побудована на пагорбі. Під нею старе місто з вулицями й провулками, ресторанами увечері. Далі, якщо йти по вулиці, засадженій старими платанами ви прийдете до набережної і пляжу. Влітку тут можна поплавати, восени теж, але вода була дуже брудна і мені не захотілося в неї заходити. Біля пляжу чудова марина – на неї я проводжала сонце.

Я поселилася в монастирі, який знаходиться в центрі міста. А коли відпочила, помилася и попрала речі пішла гуляти по місту. Там зустрілася з Кеті, випили по келиху вина з м’ясною та сирною нарізкою, болтали поки не настав час мені бігти у монастир (двері зачинялися о 9 -комендантська година).

Де зупинитися у Больсена:

Монастир Suore del SS Sacramento. Коштував 15 євро з людини за ліжко у загальній кімнаті на 8 людей. Чи є ще місця для прочан – мені не відомо. Рекомендую бронювати заздалегідь за телефоном 14 +39 – 0761586210. Черниці в монастирі надзвичайно привітні, і перебування тут було чудовим.
Хостел при церкви Foresteria Santa Maria del Giglio (49- +39 0761 799066 – info@conventobolsena.org).
Хостел для пілігримів Casa di preghiera Santa Cristina (r70 -+39 3466044158 – info@casacamporitiro.it).

День 11: Больсена – Монтеф’ясконе

Відстань: 17 км
Важкість:*
На маршруті: немає барів та водопровідних кранів.

Цей день можна пройти як два етапи: по 16,5 км від Болсени до Монтефіасконе, та 17,5 км до Вітербо. Так зробила декілька частина тих, кого я зустрічала на шляху. Але я не поспішала і пішла до Монтефіасконе – не пожаліла.

Цей маршрут був дуже легкий та приємний – він йшов біля виноградників та через ліс нерівною стежкою. Було майже весь час прохолодно і дуже красиво. Треба трохи йти уверх, бо Больсена була біля озера, а Монтефіасконе розташоване на пагорбі над озером і через це має шалений вид на нього.

Перед входом у місто побачите церкву Church of Corpus Christi, біля якої є металевий постамент із позначкою 100 км до Риму. Насправді це неправда і 100 км в іншому місці, але Монтефіясконе вирішило забрати собі таку красиву цифру. В цьому металевому постаменті є потаємна шафка – якщо її відкрити, то побачите штамп із позначкою 100 км. Ось така загадка, про яку я на жаль не знала, а вже потім мені про це розповів Стефано. Повертатися обратно за ради штампу я не стала )))

Монтефіасконе

Монтеф’ясконе – розташоване на пагорбі, з якого відкривається шалено красивий вид на озеро. Тут є багато старовинних церков, які можна відвідати безкоштовно. Саме тут виготовляють славетне вино Est! Est!! Est!!!

Обов’язково спробуйте вино Est! Est!! Est!!! – таке незвичайне ім’я біле вино з Лаціо отримало ще у XII столітті. Згідно з переказами, баварський прелат, єпископ Джованні Дефук, який супроводжував імператора Генріха V в одній з його поїздок Італією, послав у напрямку Монтефіасконе попереду монаршого поїзда свого слугу Мартіно для того, щоб той сповістив про прибуття монарха і знайшов готель, де подають гарне вино.

Усі такі місця Мартіно мав відзначати за допомогою напису “Est!” на двері. Однак вино в Монтефіасконі було таке чудове, що одного “Est!” для нього було явно недостатньо, тому паж тричі написав це слово і поставив три знаки оклику після останнього з них.

Легенда про це вино каже, що єпископ Дефук закохався у вино Est! Est!! Est!!!… настільки, що не міг вчасно зупинитися з його дегустуванням, через це й помер. Місцеві легенди розповідають, що він скористався даром гостинності, випивши забагато вина, і був за це проклятий Богом. Його поховано у церкві Chiesa di San Flaviano, куди є безкоштовний вхід.

На пагорбі височіють залишки папської резиденції – руїни Фортеці Пап, що розташована на вершині пагорба в Старому місті. Квитки можна купити заздалегідь.

Ще зайдіть у Кафедральний Собор на честь Маргарити Антиохийської – він вважається одним з найбільших на всьому Апеннінському півострові, поступаючись першістю лише римському собору Святого Петра та флорентійській Санта-Марія-дель-Фьоре. До речі, під собором є крипта, де у кришталевій труні лежить мумія Маргарити (місце вражає неймовірно, я була там одна, довго не могла прийти до тями від вражень).

Де зупинитися у Монтеф’ясконе:

Я ночувала в монастирі Monastero San Pietro, що розташований в самому центрі міста – бронював за добу Стефано за телефоном (31 – +39 0761826066). Житло коштувало 15 Євро, стільки же коштувала вечеря, яку готували монахині. Вона була неперевершена! Смачна паста, салат капрезе і домашні котлети у томатному соусі. А також вино, фрукти і сік. Було дуже душевно і приємно сидіти з пілігримами за великим столом. Також за 5 Євро можна замовити сніданок, але я люблю гарну каву з круасанами вранці. Кімнати жіночі й чоловічі окремо – я була в жіночій сама. Якщо ви пара – можна зупинитися в окремій кімнаті (ціну за таке проживання питайте окремо). Також є жіночі й чоловічі туалети і вай-фай!
Хостел для пілігримів Convento Cappuccini Raggio di Sole – на околицях Монтефіясконе 3 – +39 3475900953 – edybertolo@libero.it.
Недорогі апартаменти в центрі міста Dimora dei Falisci.

День 12: Монтефьясконе – Вітербо

Відстань: 18 км
Важкість:*
На маршруті: немає барів та водопровідних кранів.

Нічого особливого не було в той день. Весь день в основному – це плавний спуск з пагорба Монтефьясконе через поля. По дорозі ви пройдете старовинною римскою дорогою, яка була побудовага більше 2000 років тому. Дуже дивно йти по камінням, якими ходили сандалії римських легіонерів.

Досить швидко дійшла до міста, але по дорозі зустріла дуже гарну пару – Девід і Енн з Нової Зеландії, які подорожували Via Francigena декілька місяців. Ми розмовляли не більше 20 хвилин, але я відчула рідні душі – було неймовірно щиро і ми досі спілкуємося у соцмережах.

Я дійшла до готелю для прочан, де на мене чекав окремий номер за 35 Євро. Ми поселилися со Сте і Клаудіо в сусідніх кімнатах. Домовилися, що підемо вечеряти разом, але я побігла подивитися місто, поки вони відпочивали. Місто, де знімали купу фільмів мені дуже сподобалося – я раджу його відвідати, якщо вам захочеться кудись поїхати на один день з Риму.

Вітербо — велике місто, друге за величиною в провінції Лаціо після Риму. Мені здалося, через це тут багато доступних місць для проживання. Але Стефано довелося декілька разів телефонувати, щоб знайти нам помешкання – знайшли.

Вітербо

Красиве історичне місто Вітербо найбільш відоме своїм величезним Папським палацем, який був резиденцією пап у 13 столітті. Зараз центр Вітербо – місто-музей, у якому майже кожного року знімають кіно і є багато різних історичних пам’яток, які ви точно бачили у художніх фільмах. З такою фантастичною архітектурою просто блукати містом без реального плану — чудовий спосіб провести кілька годин.

Історичний центр Вітербо є одним із найкраще збережених і найбільших у Європі, а його вулиці заповнені красивими готичними та романськими будівлями, серед яких можна відчути себе як у середньовіччі. Головна площа – площа Сан-Лоренцо, оточена жвавими кафе та ресторанами, де можна випити келих просекко чи гарнятко кави.

Не припустить Кафедральний собор Сан-Лоренцо та Папський палац. Поруч розташовані сади вілли Ланте в Баньяї та палаццо Фарнезе в Капраролі. Тут кардинали епохи Відродження відпочивали від щоденних обов’язків при папському дворі. Помилуйтеся собором Санта-Марія-делла-Кверчіа й подивіться на Parco dei Mostri та його дивні середньовічні скульптури.

Щороку, 3 вересня, вулицями Вітербо тут проходить процесія Macchina di Santa Rosa, яка проходить щороку у вересні та включена до Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. У Вітербо возять прикрашену дзвіницю вагою близько 5 тонн, зроблену із заліза, дерева та картону. На вершині дзвіниці стоїть статуя Святого Лоренцо – покровителя Вітербо. Дзвіниця освітлена, тоді як на час ходи вимикають все освітлення головними вулицями Вітербо, якими її везуть.

Проживання в Вітербо:

Ми поселилися у готелю, який приймає прочан, що їдуть та йдуть пішки до Вітербе – Casa Per Ferie IL Villino (+390761341900), де можна за 35 Євро зупинитися у окремій кімнаті. Ціна включає простий сніданок.
Більш традиційний варіант – Ospitale dei Pellegrini (+393346960175 – ospitaledelpellegrino@gmail.com або mirvin@virgilio.it) або Convento Cappuccini.
Приватні номери та готелі можна шукати на Booking.com – Viterbo.

День 13: Вітербо – Ветралла

Відстань: 22 км
Важкість:**
На маршруті: є бари, кафе та водопровідні крани.

Зазвичай прогулянка від Вітірбо до Ветралли становить близько 22 км. Однак існує два маршрути – довший та більш короткий – 17 км. Під час моєї прогулянки (жовтень 2023) короткий маршрут був закритий. Я про це не знала, почала йти ним, а потім довелося переходити на звичайний – тому намотала навіть більше, ніж 22 км.

Щоб дістатися містечка Vetralla я почала шлях коротким маршрутом, а коли побачила що він перекритий парканами, пішла у бік звичайного, користуючись картами Google, орієнтуючись дорогами.

Трохи було несподівано – як для мене, так і для мешканців сіл, якими мені довелося йти. На мене здивовано дивилися. Але коли я дісталася містечка San Martino al Cimino, змогла нарешті випити кави й трохи розслабитися.

Далі маршрут вів мене чудовими лісами на пагорбах, які більш схожі на лісопарк, де стежки були помічені різними маршрутами. А далі я вже вийшла до села Tre Croci, де можна було б купити кави чи набрати у пляшку води. Не стала зупинятися і вирішила вже дійти до Ветралли – через блукання вранці я знов прийшла остання у остелло.

Ветралла

Як на мене, це дуже депресивне та неохайне місто, яке за можливістю (якщо б я про це знала) із задоволенням уникнула. Мені не сподобалося тут майже нічого – окрім компанії Стефано, Клаудіо і до нас доєдналася чудова Евеліз з Колумбії.

Ми ночували у найогиднішому остелло за весь маршрут, а подивитися у місті просто немає чого. Єдиний виняток – мені сподобалася їжа, яку ми зі Сте та Клаудіо замовили у Ristorante Da Benedetta. Тут готують смачну пасту з лісовими грибами. Саме тут я дізналася, що в таку пасту не додають тертий пармезан – чоловіки на мене дивилися як на дурну, коли я потягнулася до мисочки з тертим сиром. Клаудіо закричав – NOOOOOO! і висипав весь пармезан у свою Карбонару (це було для нього). Отже дивно – типа сир і порчіні (білі гриби) не сумісні. Італійці!

Де зупинитися у Ветралла:

Не раджу остелло, де я зупинилася (тільки у крайньому випадку, якщо немає вільних місць): Ostello/Parrocchia San Francesco – тут є лише дві кімнати на 4 та три місця, одна туалетно-душова кімната, в якій є два душі, але вони один біля одного. Дуже все тісне та вузьке, але чисте. Я спала на верхньому ліжку через те, що прийшла остання. Оплата – 10 Євро.
Також вже за містом є притулок у монастирі Monastero Regina Pacis у Сестер Бенедиктинок. Вони розташовані далі, і чомусь були зачинені в той час, коли я йшла стежкою (працювали до 31 вересня). Тут набагато краще – монахині пропонують гарні кімнати з душем та туалетами на декількох пілігримів. А також можна забронювати собі окрему кімнату за 30 Євро. Монастир має чудовий сад, перебування в якому влітку повинно бути чудовим.

День 14: Ветралла – Сутрі

Відстань: 25 км
Важкість:*
На маршруті: є бари, кафе у Капраніка, є декілька кранів з водою.

Мені сподобався цей етап – дуже гарні оливкові та горіхові сади. Дуже приємно було йти останню частину – через неглибокий каньйон, що зарос деревами вздовж річки. Побачила деякі цікаві реліквії історичних будівель на маршруті – сторожеві вежі, що стоять посеред гаїв з лісовим горіхом. Саме тут вирощують горіхи для нутелли – я дала назву цьому етапу – Нутелла Ленд.

Виявилося, що мій каміно-френд Клаудіо – пристрастно полюбляє нутеллу. Він зізнався нам про це на одній з вечерь. А ще я була в шоці, коли узнала скільки йому років – спортсмен, скелелаз, велосипедист, якому не дашь більше 53 років вже був пенсіонером (61 рік на той момент). І до того ж – діджей на весіллях та ~~поминках~~ днях народження.

Останні 5 км від Капраніка до Сутрі – ліс у каньйоні і стежка вздовж річки. Читала, що тут можна зустріти зграї кабанів. Не дивно – тут доволі дико, хоча багато маркування і навіть є перила через місточки. Я йшла вдень, булі інші пілігрими, тому нікого з п’ятачками та іклами я не зустріла )))

Сутрі

Сутрі – дивовижне місто, де три тисячі роки тому жили етруски. Розташоване серед зубчастих туфових скель північного Лаціо приблизно за 50 км від Риму, місто займає перше місце в чудових етруських і давньоримських пам’ятках. У тому числі тут можна побачити амфітеатр другого століття до нашої ери, повністю викопаний з місцевої туфової скелі – це щось неймовірне, бо таких я ніде не бачила!

Неподалік розташована чарівна церква Мадонни дель Парто, вирубана в печері глибоко в скелі над місцем стародавнього мітреуму (храму культу Мітри).

Саме місто розташоване на пагорбі, звідки відкривається вид на археологічні руїни. І воно само по собі є маленькою перлиною з широкою центральною площею, красиво прикрашеним собором і чудовою художньою галереєю в історичному Палаццо Доббінг.

Старе місто дуже охайне й приємне, багато квітів, видно, що місцеві роблять багато для того, щоб бути туристично привабливим.

Ми забронювали апартаменти з кухнею, пішли у супермаркет і приготували смачну пасту з горгонзолою та горіхами, салат, ростбіф. А ще я купила свіжі білі гриби й зробила тарілку грибного карпаччо. Дуже смачно і дешево – компенсували цією чудовою вечерею витрати на апартаменти.

Де зупинитися в Сутрі:

В Сутрі немає дешевого житла, розрахованого на прочан. Тому шукайте попутників, як було в моєму випадку – ми вчотирьох забронювали апартаменти з 4 окремими ліжками. Трохи дорого – по 40 Євро з людини. Але інші варіанти були ще дорожче.
CasaVacanze Salza nel Borgo та в Radici Etrusche Sutri – можна поселитися втрьох.
Nerone’s – Sutri Bed & Dinner – більш-менш доступний варіант на двох.

День 15: Сутрі – Кампаньяно ді Рома

Відстань: 24 км
Важкість:*
На маршруті: є бари, кафе у Монтерозі, воду краще набрати з запасом.

Ранок розпочався з кількох відрізків сільської дороги. Неприємно ними йти, якщо чесно – італійські водії ганяють. До того ж дороги звивисті, вони не бачать вас з-за повороту, тому довелося йти по правій стороні.

Але десь через 5-6 км я перешла до стежок, що вели через поля та сільськогосподарські угіддя, які були більш мальовничими та спокійними. Приблизно через 10 км я дійшла до маленького містечка Монтерозі. Тут я зустріла знайомого норвежця, з яким познайомилася у Ветраллі у хостелі. Він йшов останні кілометри усього 2000-кілометрового шляху Віа Франчижена. Класний дядька, ми багато говорили про те, що вчора сталося і Ізраїлі (7/10) – це був шок для мене, він теж вже читав новини.

Ми зупинилися в одному з численних кафе Монтерози – випити кави й перепочити, перш ніж повернутись на стежки після автостради. Сьогодні був дуже спекотний день – 8 жовтня відчувалося ніби то середина серпня. Я набрала води у пляшку в кафе і ми пішли окремо – було про що думати та тужити.

Далі на мене чекав ще один перехід звивистою і дуже вузькою доріжкою, що вела через поля, повз конюшні та якісь хутори (селом це не назвеш, бо окрім декількох домів там не було нічого). І тут мене швидко догнав високий чоловік десь 65 років з сумним обличчям. Ми привіталися і віг пішов далі – я його бачила вперше за всі дні. Дивно, я йду вже більш ніж два тижні, а все одно з’являються нові люди, яких я не бачила не тільки з Лукки, а й з Сієни.

То був голландець (на жаль я не запам’ятала його ім’я) який ще здивує мене трохи пізніше. Він виглядав як класичний нордичний чоловік, в якого майже немає емоцій на обличчі, навіть посмішка, хоча і рідка, дуже сумна. Чомусь він мені нагадав віслюка з Вінні Пуха.

Зрештою стежка привела мене до парку з приголомшливими водоспадами. Назва парку – Монте Джелато, на честь високого пагорба, що височіє біля річки з водоспадами. Чудове місце для пікніка чи відпочинку – тут було дуже багато людей, що втекли з Риму побути в прохолоді під час шалено-спекотного жовтня.

Кампаньяно ді Рома

Місто Кампаньяно ді Рома знов вимагало від мене та інших пілігримів піднятися вгору, щоб дістатися спочатку Старого міста, а потім знов спуститися, щоб дійти до притулку. Місто можна назвати трохи пошарпаним, в той вечір мені не хотілося йти гуляти ним через шалену спеку й втому.

Я дійшла до місця ночівлі – притулок для прочан, організований у християнській школі. На першому та другому поверсі були класи, а на третьому гарний хостел (правда матраси не дуже чисті). Тут було все небохідне для відпочинку, можна попрати та посушити на балконі речі. І все це за донатіво.

До речі, саме в цьому місті поєднуються два Каміно – Via Francigena (Шлях Франків) та Via di Francesco (шлях святого Франциска Асізького), що веде з Флоренції до Риму через Асіззі. І тут я вже побачила купу незнайомих – Рим не за горами, скоро закінчиться мій шлях, за яким я буду сумувати.

Стефано зайшов до сусіднього бару і замовив у власника Маріо вечерю пілігримів. У досить занедбаному барі ми зустріли таку приємну атмосферу, яку не побачиш у ресторанах. За 12 євро ми скуштували смачну пасту, салат та по великому стейку – готував Маріо і це було смачно! Сте купив всім вина, а Клаудіо дегустував якусь підробку під Нутеллу, за що ми його назвали – Нутельє (як сомельє)))

Де зупинитися у Кампаньяно ді Рома:

Я ночувала у Parrocchia S.Giovanni Battista – донатіво притулок, аскетично, але чисто. Є 4 кімнати по 6-8 двоповерхових ліжок, дві душові з туалетами, місця для прання і все необхідне для цього, навіть пральний порошок для ручного прання.
Ostello per pellegrini (+39 3316004982 – info@ostellocampagnano.it) – малесенький хостел для пілігримів з кухнею на околиці міста. Ціна за ліжко – 25 Євро.
Якщо є бажання поселитися в центрі міста поближче до всіх ресторанів та магазинів – Casa Simone Campagnano di Roma, апартаменти з окремими ліжками.

День 16: Кампаньяно ді Рома – Ла Сторта

Відстань: 20 км
Важкість:*
На маршруті: є бари, кафе, воду краще набрати з запасом.

Восени відкрився традиційний маршрут, який декілька років був зачинений через епідемію свинячого грипу, який розносили місцеві дикі кабани. Перші 10 км йшли сільськими стежками, на яких я знов зустріла свого норвезького попутника. Ми вирішили йти разом – був однаково комфортний темп, теми для розмов.

На відміну від того, які останні 50 км на Каміно де Сантьяго – натовпи, групи школярів тощо, на Віа Франчижена дуже тихо і спокійно. Не зважаючи на те, що тут вже закінчується два шляхи – людей все одно дуже мало. І тільки в останній день, який йде по вулицям Риму ви зрозумієте, що ваш шлях підходить до кінця.

Десь посередині шляху ми потрапили до чудової місцевості – у глибокій ущелині протікає річка, вздовж якої зростають дерева і петляє стежка. Дуже приємні місця для прогулянки, особливо в тих місцях, де можна зняти взуття і покласти втомлені ноги у прохолодну воду біля маленького водоспаду.

Саме цією стежкою ми дійшли до міста Ла Сторта, фактично це передмістя Риму, де немає чого дивитися. Готель для паломників стояв на Віа Кассія – жвавій трасі, де була купа авто.

При поселенні я заплатила за ліжко в двомісній кімнаті, яку ми розділили навпіл із Евеліз, за вечерю та сніданок. В нас був план встати якомога раніше і до 11 дістатися Риму. Тому вечір був ніякий, окрім того, що Клаудіо вирішив збігати до сусідньої станції Монте Маріо, щоб не втрачати чесні кілометри (вранці всі інші планували проїхати їх на електричці).

Де зупинитися в Ла-Сторта:

Готель для пілігримів Casa Nostra Signora – скоріше це притулок готельного типу, яким керують сестри-монахині. Вдень на первому поверсі працює дітсадочок, тому заселення після 4 години. Ціна була негуманна – 35 Євро з людини, але обирати не було з чого.
Hotel Cassia – доволі дорогий готель, але навіть там не було місць, бо все зайняли пілігрими.

День 17: Ла Сторта – Рим

Відстань: 29 км
Важкість:*
На маршруті: є бари, кафе.

Прогулянка від Ла Сторта починається з ділянки вздовж жвавої дороги Віа Кассія. Ця дорога – дуже неприємний момент, що чекає на пілігримів в останній день. Здебільшого треба йти тротуарами, вздовж яких стоять мусорні баки, взагалі на околицях Риму дуже брудно.

Тому ми всі четверо вирішили проїхати неприємну ділянку на електричці. І я не жалкую, що це зробила – багато бруду, машин псували останні враження від шляху. Квиток 1 Євро через додаток Треніталія або в автоматі.

Ми вийшли на станції Монте Маріо, трохи пройшли вулицями і занурилися у чудовий парк Монте-Маріо. На брамах у парк була табличка: обережно! дикі кабани! І це в Римі – я була шокована. Ми йшли цім парком близько 7 км, підіймаючись угору. Раптом ми вискочили на такий крутий пагорб і нам відкрилася панорама вічного міста – Рим лежал у наших ніг.

Я стояла на оглядовому майданчику, сміялася і плакала одночасно. Раділа тому, що я тут, і плакала, що все закінчується. Що люди, з якими я ділила вечері, багато сміялася і була просто пілігримкою – сьогодні поїдуть по своїм домам і я скоріш за все їх більше не побачу. Але було так приємно тепло на серці – так буває кожного разу, коли я закінчую Каміно. Бо я знаю, що буде наступне – не менш гарне.

Рим

Коли спустилися вниз з парку Монте-Маріо, ще був час випити ранкової кави. На вулиці Via Ottaviano, що веде до Ватикану є купа кафе. Я йшла цією вулицею і згадувала, як гуляла тут з чоловіком два роки тому – коли тільки закінчилась пандемія і ще не почалася повномасштабна війна.

Побачила стіни Ватикану і площу перед Базілікою Святого Петра, нарешті зрозуміла – все, я прийшла. Каміно закінчилося.

Ми зібралися на площі, поплакали разом від щастя, зробили купу фоток. Потім побачили шалену кількість туристів, які хотіли відвідати Базіліку Святого Петра (безкоштовно) і пішли шукати чергу для пілігримів. Вона розташована біля входу для груп – треба показати свій креденсіаль, пройти рамку перевірки речей (неможна проносити ножі, ножиці тощо).

Коли зайшли до Базіліки, потрапили до сусіднього з центральним входу – тут видають Тестимоніуми. Треба показати креденсіаль і власноруч заповнити власний сертифікат.

Ми залишили наплічники у камері зберігання – там же, де заповнювали Тестимоніуми, і пішли всередину Базіліки.
Вона приголомшує – це неперевершений собор, яких в світі дуже мало. Тут посередині розташована могила Святого Петра, тут на стінах висять полотна найвеличніших живописців. Такі масштаби, як у Ватікані важко пригадати десь ще.

Ми ходили серед натовпу туристів як загублені діти – не могли повірити, що наш шлях закінчився.

Після Базиліки ми пішли в район Тресевере – випити пива й відсвяткувати закінчення Франчіжени. Але всі кудись поспішали – Клаудіо міцно обняв всіх, розцілував і побіг обратно, щоб побачитися з іншими пілігримами. Стефано поспішав на потяг додому – у своє казкове тосканське місто Монтальчино. А Евеліз мала ще годину, щоб проводити мене до хостела і з’їсти разом зі мною смачну карбонару.

Коли я залишилася одна, спокійно пішла стояти в черзі на поселення. Але туди прийшов мій норвезький каміно-попутник, і ще один день я гуляла Римом разом з людиною, за якою була на тій самій хвилі.

Де поселитися в Римі:

Житло в Римі дуже дороге – я заздалегідь намагалася забронювати ліжко в звичайному хостелі, ціна в 60 євро мене не влаштовувала. Тому я вирішила спробувати вдачу – піти в остелло-донативо для пілігримів в районі Трестевере. І мені пощастило – я була перша в черзі і мені вдалося переночувати за 30 Євро (таку суму я залишила волонтерам за нічліг).

Я дуже рада, що залишилася на ніч (можна на дві ночи максимум) в цьому чудовому місці. Це традиційний для шляху Святого Якова хостел, яким піклуються волонтери. Вони зустрічають пілігримів, проводять обряд обмивання ніг, в цей час читаючи слова вдячності пілігриму, який зробив цей шлях у своєму житті.

Я не очікувала своєї реакції від цього обряду – сльози котилися по щокам. І не тільки в мене – біля мене сидів мій попутник з Голландії, сумний віслючок Іа, який теж плакал, ковтаючи тихенько сльози.

Ці останні хвилини на Віа Франчежіна залишаться в пам’яті назаівжди, навіть якщо я впаду в маразм, я буду їх пригадувати. Бо забути хвилини, коли була по-справжньому щаслива – не можливо!

Корисні статті та посилання:

Розклад маршрутів та квитки на автобуси – на InfoBus.ua
Залізничні квитки у Європі зручно шукати на Trainline
Зелена карта, ОСАГО та Туристична медстраховка – онлайн на порталі HotlineFinance
Бронювання готелів та апартаментів – Booking.com