Каміно Мозарабе - від Гранади до Кордови

Каміно Мозарабе – не найпопулярніший маршрут в Іспанії. Але мені дуже хотілося побувати на Півдні, та поєднати красоти Гранади, Кордоби, Ронди та Севільї з пішою мандрівкою.

Навіщо це мені – ходити пішки? Раніше мені просто подобалося “крутити землю ногами”. Тепер – це мій спосіб зберегти психіку й здоров’я. Після важкої зими мені було потрібно побути в теплі, побачити красу й пройтися природою Андалусії.

Іноді мені дуже хочется йти популярними шляхами Каміно – Франсез або Португез з Порту. Але бувають такі часи, коли навпаки – треба йти без зайвого спілкування з чужими людьми. Тільки з донькою, яка зі мною на одній хвилі.

Все це я отримала на Каміно Мозарабе.

Загальна інформація про Каміно Мозарабе

Цей Каміно починається на півдні Іспанії – в Андалусії. Починати можна від Альмеріі або Малаги. Стежки поєднуються перед Кордовою у містечку Байона, а далі йде загальний шлях до міста Меріда. Сумарно – це майже 500 км, але якщо є дуже сильне бажання, можна далі піти по маршруту Ла Плата та дійти до Сантьяго де Компостела (біля 1500 км).

Camino Mozarabe — маршрути були відновлені кількома андалузькими асоціаціями паломників із залученням регіональних і місцевих установ.

Маршрут Халіфату – з Гранади в Кордобу

На багатьох ділянках шлях Camino Mozárabe проходить за тим самим маршрутом, що й Маршрут Халіфату, на якому ми часто зустрічаємо позначки з вежами – символ цієї частини Андалусії. Це маршрут від Кордови до Гранади для пішоходів і велосипедистів, метою якого є популяризація мусульманської історичної та культурної спадщини міст, що туристи проїжджають частіше повз.

В нас не було багато днів, але було бажання походити по Андалусії. Тому ми обрали маленький та не дуже важкий шматок цього шляху – з Гранади в Кордобу.

Ландшафт маршруту

Насправді понад 80% маршруту між Гранадою та Кордовою перетинає поля оливкових гаїв. Це гори й пагорби, на яких вирощують оливкові плантації – весь час ви йдете ними. Величезні простори оливкових гаїв, майже нескінченні, які охоплюють все, що бачить око. Здається, що вони ніколи не закінчуються: десятки тисяч, сотні тисяч або, можливо, мільйони оливкових дерев навкруги.

Незважаючи на витончену красу, одноманітність ландшафту протягом багатьох днів стає трохи нудною. А по дорозі, коли вдалині ми бачили містечко, було радісне відчуття, що нарешті ми бачимо місце, де можна відпочити й попити чогось прохолодного. Ми за тиждень трохи задовбалися бачити оливки – як на мене це дуже красиво, але як то кажуть too much!

Довжина маршруту – приблизно 150 км пологими пагорбами Андалусії, за винятком стримкого підйому в селище Моклін (400 метрів набор висоти на відстані 5 км).

Між Гранадою та Кордовою більша частина маршруту пролягає по ґрунтовій дорозі (пресований або сипучий камінь) і меншою мірою по асфальтованім та другорядним дорогам. Також є коротка ділянка національного шосе N-432 (Гранада – Кордова – Бадахос), яке несе певну кількість трафіку. Йти нею не надто багато, але дуже неприємно, але альтернативної дороги немає. Ця національна дорога має широке узбіччя, але тут треба бути дуже обережними, особливо перетинаючи її.

Відстань між містами

Іншою характерною рисою Мосарабського шляху (між Гранадою та Кордовою) є значна відстань між містами, проміжними ділянками, на яких може не бути жодного проміжного містечка з кафе чи місцем для відпочинку. Треба забезпечуватись водою та їжею, оскільки набрати воду нема де, а джерела там майже не течуть.

Тіні доволі мало – вранці йти приємно, після 11-ї жаркувато. Не на всіх етапах є де зупинитися – тобто проміжкові села є не крізь. Декілька разів ми йшли 25 км де не будо жодного села. Воду й їжу несли з собою. Води там, як на інших популярних маршрутах немає.

На деяких етапах треба іноді йти трасою. Неприємно. Також є етапи, де неможливо проїхати на автобусі, тому що вони не збігаються з трасою. Весь день йдеш полями. Туди навіть таксі не приїде, якщо стане погано. Тобто треба це розуміти й розраховувати тільки на власні сили.

Маркування

Маршрут промаркований: є жовті стрілочки й стовпчики. Але через те, що його ходять небагато людей, місцеві дивляться на пілігримів зацікавлено. Хоча бармени традиційно тут більш в курсі подій – без проблем ставлять штампи, показують куди йти, якщо загубив стрілку у місті.

Житло

Альберго тут є, але не крізь. Ціни в них від 20 Євро за ліжко, буває донатіво. Кімната на двох в пансіоні – 45-50 Євро, тому сенсу селитися в альберго не було.

Кожен етап близько 20-25 км між невеликими містечками, де можна знайти ночівлю, їжу, аптеку, магазин тощо. Цікаво, що у кожному з цих містечок є власна фортеця або замок. Але по дорозі можна на пагорбах побачити залишки сторожових башт – їх також вказують на вказівниках Каміно Мозарабе.

Кафе та їжа

В магазинах можна купити хамон, сир, хліб, овочі та фрукти – це для перекусу в дорозі. А якщо ви будете зупинятися на ночівлю в апартаментах з кухнею – можна готувати гарячі страви. Але таке житло дорожче альберго та пансіонів. Тому ми шукали кафе, де пропонують Меню дня (Menu del dia), яке коштує там 10-11 євро.

Такий комплексний обід ми замовляли кожного дня, тому що готувати не було де. Але це гарний привид спробувати різні страви Андалусії – суп Сальмарехо, бичій хвіст, фламенкін, рибу чи морепродукти – їх теж часто включають в блюдо дня. На відміну від північних Каміно в місцевих барах на сніданок не готують тартилью. Тому до кави можуть запропонувати або тост, чи бакадільйос з сиром, помідорами та хамоном.

Де отримати креденсіаль і чи ставлять там печатки

Креденсіаль ми отримали в Monasterio Comendadoras de Santiago, але також його можна придбати в Кафедральному соборі Гранади. Ціна – 2 Євро.

Печатки на маршруті ми ставили в барах та пансіонах – ніколи не виникало зайвих питань. Останні печатки поставили в Катедральному соборі Кордови – Мескиті. Але ми не планували отримувати компостелу – робили все просто для себе на пам’ять.

Що треба мати в Каміно Мозарабе

Нам зовсім не знадобився спальник – ми ночували у пансіонах з постіллю й рушниками. Але якщо ви плануєте зупинятися в альберго – він вам знадобиться. Краще взяти легку вкладку в спальник – в жару його буде достатньо.

На етапі між Гранадою та Кордовою – не потрібні трекінгові чоботи. Достатньо кросівок. Але якщо ви плануєте йти інші частки цього Каміно – вам доведеться лізти у гори, там треба взуття, що тримає щиколотку. Також на гірських ділянках будут потрібні трекінгові палиці.

Обов’язково потрібні – панама, або шляпа, або кепка, сонцезахисний крем та окуляри. Тут сонце навіть навесні може напекти голову а шкіра згорає навіть під тучами.

Інші речі – як для класичного Каміно, про це почитати можна тут: Каміно де Сантьяго – як підготуватися до шляху пілігримів?

Сезон – коли краще йти Каміно Мозарабе

Це південь, тому треба уникати літніх місяців, щоб пройти цей шлях – це справді небезпечно, бо влітку дуже високі температури, які легко досягають 40 градусів офіційної температури (в тіні). Уздовж довгих стежок між оливковими гаями сонце припікає і майже немає тіні. Навіть прогулянка навесні з температурою повітря +27-28 градусів на повному сонці дуже сильно втомлює. А з хвилями спеки на десять-дванадцять градусів більше – це небезпечно для здоровья.

Краще за все йти навесні – березень-квітень. Ми ризикнули піти напочатку травня – це вже теж може бути некомфортно, але нам пощастило з погодою, були досить комфортні +25 градусів, хоча навіть і тоді було жарко.
Восени – жовтень буде доволі комфортним місяцем для Каміно Мозарабе. У листопаді та грудні можливі дощі.

Сухе тепло є потужним і тихим дегідратором, тому навіть за помірних температур ми повинні брати з собою достатньо води, часто пити, навіть якщо ми не відчуваємо спраги, і уникати алкогольних напоїв, принаймні під час етапу. Звичайно, капелюх або кепка є обов’язковими на цьому шляху.

Чому саме Мозарабе?

Я дуже хотіла пройти цей маршрут в лютому 2023, але через втрату близької людини мені довелося залишитися вдома. А в травні все ж таки вийшло і це було набагато краще попри те, що було трохи жаркувато. Гарно, що я пройшла цей маршрут не одна, а разом з донькою – було набагато цікавіше і не так нудно, ніж я би йшла сама серед оливкових пагорбів Андалусії.

Отже – пройшли разом з донькою частину мосарабського маршруту від Гранади до Кордоби – 3 14 по 21 травня. Мені дуже хотілося якось поєднати Шлях з історико-культурними враженнями, а на півдні Іспанії я ніколи не була.

Цей Каміно дуже відрізняється від всіх попередніх маршрутів, що я ходила (Франсез, Норте, два Португальських). Це було трохи випробування – етапи по 20-27 км, без проміжних сіл, кафе й води. Навіть лавки не було, де можна сісти-посидіти. А про тінь я взагалі мовчу. Лише нескінченні поля з оливковими деревами. Це в кращому разі, в гіршому – прямо по шосе.

Якщо вам хочеться побути на самоті – йдіть Мозарабе )))

Насправді ми бачили пілігримів – паралельно з нами йшли три німці й наприкінці зустріли ще француза й іспанця. Більше нікого.

Але я спланувала так наш маршрут, що нескінчені оливкові поля врівноважили наши емоції від відвідання Ронди, Гранади, Кордоби та Севільї, які б не були такими яскравими якщо б не Каміно. Це дійсно гарне поєднання – пішохідне Каміно й культурні об’єкти на початку й наприкінці пішої подорожі.

Етапи маршруту

Залежно від погоди та фізичних можливостей (саме так склалося у нашому випадку) кількість етапів можна зменшити чи збільшити.

День 0: Гранада

Ми приїхали в Гранаду на поїзді з Ронди, де відпочивали після тяжкого перельоту з нічною пересадкою в Мілані-Бергамо. Пішли пішки з залізничної станції в центр міста – в нас був заброньований хостел у Старому місті.

План був простий: за день побачити Гранаду, отримати креденсіалі, і головне – побувати в Альгамбрі, куди квитки я купляла за два тижні до подорожі. Це одна з найпопулярніших атракцій Європи, тому купити квиток у касі в травні – це просто нереально.

Креденсіалі знайшли у монастирі Monasterio Comendadoras de Santiago, звідти пішли в Альгамбру, де провели біля 5 годин, блукаючи чудовими садами й Палацем Насрідів. Дуже популярне місце, але неперевершена краса мавританської архітектури варта того, щоб купляти сюди квитки заздалегідь й бачити все на власні очі.

Потім гуляли містом, купили креветки в супермаркеті, вина й приготували все у хостелі – там була класна кухня й патіо з басейном. Ця вечеря була великою помилкою – вранці Ксюша прокинеться від незваріння тих креветок й буде йти з температурою.

Вечір в Гранаді закінчився на оглядовому майданчику біля церкви св. Миколая з видом на нічну Альгамбру.

День 1: Гранада – Атафре – Пинос Пуенте – Моклин

В нас так сталося, що в перший ранок моя донька прокинулася з проблемами зі шлунком. В неї навіть піднялася температура і ми зрозуміли, що вона не зможе пройти в перший день заплановані 30 км.

Вирішили пожертвувати переходом між Гранадою та Пинос Пуенте – все одно довелося би йти околицями великого міста, а потім трасою – нічого критичного ми не пропустили. Але навіть пройшовши 10 км по трасі, Ксюше стало ще гірше і навіть не було розмови, щоб вона змогла піднятися пішки у Моклін (5 км з набором висоти в 400м). Знайшли таксі й дісталися нашого житла, де вона весь вечір пролежала з температурою.

Ночували у чудових і недорогих апартаментах Casa la Cabra – власники до нас дуже добре поставилися, принесли ліки, термометр, воду.

Порада: В цьому етапі велика частина маршруту йде по трасі – тому раджу сісти на автобус. Бо немає сенсу йти й дихати вихлопними газами машин. Зупинятися у проміжному містечку Пинос Пуенте я теж не раджу. Тут немає чого подивитися, навіть нормального житла теж немає. А атмосфера така собі – великі підприємства, що смердять не додають містечку затишності.

День 2: Моклин – Алькала-ла-Реаль

Вранці донька відчувала себе вже набагато краще і ми спробували пройти першу частину від Мокліна до Алькала-ла-Реаль. Було дуже прохолодно й приємно йти, але спочатку ми попили кави-чаю в барі, а потім пішли у оливкові гаї.

Поки йдеш до 11 ранку – дуже легко й приємно, особливо якщо йдеш через оливкові гаї, а не по трасі. Трасою, особливо жвавою йти дуже неприємно й небезпечно. На цьому етапі є такий шматок біля 2 км.

Але потім починалась спека й ми поповзли у гору – було трохи важко. Зате на середині дороги на нас чекало село, де ми змогли зупинитися на відпочинок з холодним помаранчевим соком й смачним бокадільйос. До речі, дуже гарний бар Cafe Bar El Hogar – смачно, недорого і в тему поїсти на середині шляху.

Тут треба було вирішувати – йти далі, чи сідати на автобус – в залежності від стану здоровья Ксюши. Вирішили піти далі – так ми пройшли в той день 27 км, я трохи спеклась і увечері відчувала себе червоним помидором.

Заночували знов у хостелі Hostal Rio de Oro, де були окремі кімнати з власним душем. У кафе поїли смачну курку з помідоровим салатом, випили по келиху вина і перед тим як лягати спати прогулялися містом. Тут було на що подивитися- величезна фортеця на пагорбі, старі будинки в центрі й гарний старовинний бар, де ми випили вина на заході сонця.

День 3: Алькала-ла-Реаль – Алькаудете

Сьогодні в нас знов біля 25 км і знов посередині етапу є маленьке село з трьома барами (працював лише один, що біля траси). Вранці ми замовили каву з круасаном в сусідньому з хостелом барі, що відчинявся о 7 ранку. Вийшли о 8-й, по прохолоді дуже гарно йшлося мальовничими сільськими дорогами.

Якось ми вийшли з міста й потрапили до черешневих гаїв. Звісно я не втрималася нарвати стиглих черешень. Деякі були не дуже стиглі, але смачні. Вони через годину змусили йти мене трохи швидше, щоб скоріше дістатися бару й туалету в ньому. Добре, що він був на шляху – у наступні дні такої розкоші нам не доведеться зустріти.

В барі крім кави й пива не було соку, тому холодна фанта привела до тями і ми пішли у спеку, вдягнувши сорочки з довгим рукавом. Щось в той день було багато моментів, де ми губилися й шли не туди. Так довелося пройти 2 км по трасі – не там завернули й тому йшли якомога швидше. А потім почалися оливкові гаї без клаптика тіні. Це важко, бо нема куди сховатися – взагалі. Добре, що були сили йти швидко – десь о другій годині ми дісталися нашого пансіону у Алькаудете, де ще встигли замовити меню дня за 11 євро.

До речі, більшість закладів пропонує обіди до 3-4 годин дня. Потім, якщо не встигнете, доведеться чекати до 8 вечора. Це іспанські реалії – сієста, нічний жор і все таке. Треба заздалегідь про це знати, щоб не залишитися голодним.

Пансіон Hidalgo, де ми зупинилися був не в історичній частині міста. Але ми трохи відпочили, сходили в душ і після сьомої пішли дивитися на старовинну частину Алькаудете. Тут на нас теж чекала фортеця, яку побудували ще римляни, потім перебудували маври, а потім все це дісталося іспанській короні (така сама історія про всі фортеці, замки та палаци Андалусії).

Біля фортеці стоїть величезний собор, а від нього з оглядового майданчику відкривається бомбезний вид на долину внизу. Це класичний вигляд андалузьких оливкових гаїв – масштаби вражають, та й не дарма, бо тут виробляють 80% усього світового обсягу оливкової олії. І ми тут ходимо серед цього всього, але це був свідомий вибір (ну, майже свідомий))).

День 4: Алькаудете – Лагуна дель Салобраль – Баєна

Ранок, ми знов йдемо у гаї, вниз у долину. Путівник нам обіцяє етам без жодного села посередині – треба набрати води й їжі для перекусу, і все нести на собі. Але на шляху ми побачимо озеро – Лагуна дель Салобраль, природний заказник, де живуть різні птахи, а взимку сюди прилітають фламінго. Це вже цікаво – буде де зупинитися на відпочинок з гарним видом. Ги-ги.

Половина шляху йде до лагуни – більшість оливками, трохи по трасі. Але коли ми дісталися лагуни – ми побачили ось це!

Ніякої лагуни з водою в травні тут не було – вода пішла, залишивши кущі й дно, вкрите травою. Пташки літали, але їх було небагато, а дерев, де можна сісти перепочити, чи будь яких лавок – взагалі не було. Дивний заказник, хоча туди вела пішохідна доріжка, якою навіть прогулювались декілька людей. Ну така собі розвага в низький для птахів та води сезон.

Ми перекусили хамоном та персиками під оливками й пішли далі. На протилежному боці долини виднілися гори, а на них чудове біле місто – Zuheros, одно з найкрасивіших білих міст Андалусії. В мене була шалена думка зробити туди гачок, але ми були дуже втомлені від спеки й ця ідея швидко змінилася думкою якомога скоріше дійти до Баєни.

Перед тим, як зайти в місто, доведеться пройти повз фабрики, що переробляє оливки. Готуйтеся до неприємного запаху від неї, який розповсюджується навкруги. Який це запах? Схожий на несвіжий арбуз на смітнику. Таке собі задоволення йти й дихати цим.

Тут нас чекав Hostal Los Claveles – де за 45 Євро ми отримали чудову кімнату з душем, з якого був вихід на балкон! В мене це сталося вперше в житті – помитися й вийти одразу на балкончик, ну якак ж красота!

В Баєні в нас була можливість поселитися у альберго, але ми не брали з собою цього разу спальники, а ті, хто писав відгуки, зазначили, що там немає білизни. Ціна на пансіон була така сама + душ з балконом, тому ми нічого не втратили.

Поїли в симпатичному кафе Cafeteria Cerveceria Tapas MAGALUF – спробуйте тут традиційну андалузьку страву – фламенкін. Це свиняча відбивна, скручена в рулет, в середині якого сир й хамон з горіхами. Нажорісто, але смачно.

День 6: Баєна – Кастро дель Ріо

Вранці ми вийшли з Баєни, але перед виходом з міста попили традиційну каву у відкритому о 7 ранку барі. Дядьки в барі дивилися на нас так, ніби то ми звалилися з місяця. Нечасто тут ходять пілігрими )))

Шлях з міста веде спочатку по дорозі, а потім уводить до грунтівки, що веде через оливкові гаї. Прогноз обіцяв сьогодні дощ, але працівники, що працюють на полях, чомусь всі як один поїхали включати крапельний полив. Так, через всі ці нескінченні плантації прокладені пластикові гнучкі труби, якими тече вода. Час від часу дерева поливають, бо в Андалусії дуже спекотно й дерева можуть загинути.

Ми пройшли в той день біля 22 км, на шляху не було жодного села. Традиційно після 11 ранку прийшла спека, але десь попереду ми бачили як на нас йдуть хмари. Коли ми дісталися міста, ще світило сонце. Поселилися у пансіон Casa Rural La Villa та замовили денне меню зі смачним супом сальмарехо, смаженою рибою та арбузом на десерт.

Коли ми вийшли прогулятися містом – прийшла злива, яку нам довелося перечекати в патіо одного з будинків. Було дуже приємно дивитися, як дощ, якого ту не було більше трьох місяців (зі слів місцевих мешканців) змиває пил з кам’яних вулись Кастро дель Ріо.

День 7: Кастро дель Ріо – Еспехо – Санта Крус

Сьогодні гарний етап, де посередині нас чекає невеличке містечко Еспехо. А це означає, що можна перепочити й випити каву, замовити щось смачне на сніданок. Ми прокинулись рано, бо під нашим пансіоном працювали робітники, що робили нову бруківку на вулиці. Вони навіть мешкали в нашому пансіоні і весь вечір гучно розмовляли в коридорі.

Але після того, як пройдеш біля 25 км за день, вже так пофіг – хто там розмовляє за стінкою. Ми бадьоро йшли в бік Еспехо, але дорога повела нас у поля, де вчора була злива. Довелося йти через багнюку, намагаючись не залишити в ньому кросівки.

Коли ми знов вийшли на грунтівку, піднялося сонце, щоб трохи підсушити бруд на кросівках. Черед дві години ми дійшли до повороту на Еспехо, який стояв на високому пагорбі й здалеку було видно його чудову традиційну фортецю.

Трохи попихтіли на підйомі – і ми у центрі міста, де об 11 працює єдиний бар. Замовили каву та бокадільйос з помідорами, сиром та хамоном. Було приємно сонячно, але не дуже спекотно – після зливи температура трохи спала до +22 градусів. Дуже приємно йти, був вітерець і зовсім не жарко.

Ми пройшли через місто, подивилися на красоти, що відкриваються від фортеці й оглядових майданчиків біля неї. А потім пішли далі вниз. Дуже красиве містечко, якщо подивитися на нього з боку Кордови. Повз нас проїхала повозка з конями, я озирнулася, щоб її сфотографувати. Було відчуття, що мене перекинула на 200 років назад – такі чудові краєвиди, коні, оливки й фортеця на пагорбі. Дуже красиве місце.

Потім ми йшли полями соняшників, а перед тим, як зайти до Санта Крус, стрілочки повели нас на трасу. Тут ми йшли біля 2 км – неприємно й небезпечно – будьте тут обережні!

Поселилися в єдиний у містечку Hostal Casa Jose – з власним рестораном. Тут ми замовили Денне меню, наїлися відбивних, салату й морозива на десерт. Селище було настільки маленьким, що піти не було куди. Провалялися весь вечір у готелі і рано лягли спати, бо завтра на нас чекав важкий день.

День 8: Кордова

Але вранці ми встали трохи запізно – проспали. І одна думка про те, що нас чекають 25 км пагорбами та полями, де навіть оливок вже немає, привела нас до думки – а може нафіг? Може ми сядемо на автобус, та проїдемося до Кордови й помилуємося чудовим містом?

Так ми і зробили, і не тільки ми – наши попутники німецькі пілігрими теж вирішили, що навіщо страждати, якщо попереду нас чекає Кордова і Мескита, де ми планували закінчити цей невеличкий Каміно.

Автобус за 2,5 Євро довіз нас на околиці міста, звідки ми пішки прийшли до Римського мосту, з якого відкривається шалений вид на Стару Кордову.

Ми кинули речі в готель до часу чек-іну й пішли в Мескиту – поставити останні штампи в наші креденсіалі. Дуже дивно закінчити Каміно не в Сантьяго де Компостела, а ще дивніше – у колишній мечеті, що у 15 столітті переробили на католицький Кафедральний собор Кордови.

Раджу почитати – Два дні в Кордові – чим зайнятися й що подивитися

Каміно ми закінчили на месі в Мескиті – колишня величезна мечеть, яка після закінчення реконкісти стала Кафедральним собором Кордоби. Дуже дивні враження від такого закінчення маршруту, але я люблю різноманіття – не завжди Каміно закінчується в Сантьяго.

Але туди я ще сподіваюся знов колись прийти.

Мої висновки щодо Каміно Мозарабе

Є в Іспанії Каміно з гарною інфраструктурою, купою альберго, кафе, ресторанів, без проблем з джерелами води. А є інші – “дикі”. Так ось, якщо ви не готові до випробувань бути насамоті, або тягнути воду й їжу з собою, не бачити інших пілігримів – не треба йти у “дикі” каміно.

“Дикі” каміно принципово відрізняються від розкручених багатьма пунктами – відсутністю води та їжі на багатьох відрізках, часом тут зникають стрілки на десятки кілометрів, трапляються негаразди з ночівлями. І що абсолютно точно – навряд чи ви зустрінете тут попутників.

Але, якщо ви шукаєте різноманіття, хочете поєднати культурно-історічні дослідження цієї країни з прогулянками між селами й містечками, впевнені в своїх силах (фізичних та ментальних) – вам треба спробувати трохи дикуватий Каміно Мозарабе. Хоча б цю частину – від Гранади до Кордоби, яка є найпростішою на цьому шляху.

Усі організаційні складності цього Каміно з лишком окупаються яскравими картинками навколишніх пейзажів та дуже багатою культурно-історичною складовою.

Якщо ви вже не новачок у пішоходінгу – дуже рекомендую!

Що знадобиться для подорожі Іспанією

Не заощаджуйте на медичній страховці – її зручно придбати онлайн на порталі HotlineFinance. Лікування в Іспанії коштує недешево, але за невелику суму можна придбати страховку з покриттям 30000 Євро.
Якщо я не зупиняюся в альберго, то бронюю хостели чи пансіони через Booking.com. Роблю це увечері на наступний день.
Автобуси по Іспанії купую на сайті іспанського перевізника Alsa.
Квитки на потяги в Іспанії – на сайті іспанської залізничної компанії Renfe.

Мій Каміно Мозарабе – Шлях святого Якова по Андалусії