Ось і здійснилася ще одна мрія – подорож у іспанських горах Пікос де Європа, яку я поєднала з декількома дуже красивими містечками на океані. Ці шалено красиві гори розташовані одночасно в трьох провинціях Іспанії: Кантабрії, Астурії та Леон. Маршрут, яким я прошла, розрахований на середню важкість – це хайкінг без скелєлазання добре маркованими стежками у горах і на узбережжі океану.
Таке поєднання дає найкращі відчуття від подорожі в цю частину Іспанії. Від гір і від океану захоплює подих у прямому сенсі цього враження. Дуже красива природа, що мало відома поза межами Іспанії. Якщо вам подобаються Доломітові Альпи, ви вже побували на атлантичному узбережжі Португалії – це означає, що настав час відкривати для себе північну Іспанію.
Запрошую зануритися у мій маршрут, я розкажу як краще спланувати теку подорож і отримати від неї макисмальні враження.
Пікос-де-Європа – де розташований національний парк
Піки Європи (Picos de Europa) – гірський хребет на півночі Іспанії та однойменний національний парк, розташований на території провінцій Астурія, Кантабрія та Леон. Головна вершина, пік Торре Серредо (Torre Cerredo, 2648 м), найвища точка не лише Кантабрійських гір, а й Астурії. Підйом на вершину вважається «мало складним» і не вимагає спеціального спорядження та навичок скелелазіння. Вперше вершину Торре Серредо підкорила група сходів під керівництвом французького альпініста, картографа, фотографа та художника Aymar d’Arlot de Saint Saud 30 червня 1882 року. Він же склав першу карту району Піки Європи.
Що стосується такої претензійної назви гірського масиву – «Піки Європи», то одна з версій пов’язує його з тим, що це були перші гори, які бачили моряки, які повертаються до Європи з Америки. Інша версія свідчить, що паломникам, що йшли Шляхом Святого Якова з центральної Європи, ці високі гори нагадували Альпи, і вони говорили «піки як у Європі». При цьому місцеві жителі традиційно називають вершини просто «Піки».
Так чи інакше, Національний Парк Пікос де Європа є другим за відвідуваністю в Іспанії, де можна займатися хайкінгом, скелелазінням, сплавами по річках і спостерігати різноманітний тваринний і рослинний світ. Він дуже популярний у іспанців, і чомусь не зовсім відомий в інших країнах. Може тому, там досі можна недорого ходити пішки, ночуючи в зручних гірських притулках, маленьких селищах де є хостели, готелі і кемпінги.
Я закохалася в гори Пікос де Європа і дуже хочу розказати про свій досвід хайкінгу і подорожі в цих місцях.
Як дістатися Пікос де Європа
Найближчі аеропорти до Пікос-де-Еуропа – це аеропорт Сантандер у Кантабрії, аеропорт Астурії (він же Ов’єдо-Ранон, OVD) в Астурії та аеропорт Більбао в Країні Басків.
Я прилетіла в Більбао з Барселони, бо на той час найдешевше було долетіти з Кишинева в Барселону, а далі на Vueling – саме у Більбао (квитки в Сантандер були в 3 рази дорожче).
Я почала свій маршрут у Пікос, пройшедши Каміно Лебаніго (з Сан-Вінсенте-де-ла-Баркера до Еспінама, а звідси відправилася вверх угори.
Ви же можете цього звісно не робити (то мої таракани – ходити кожен рік у Каміно). Краще візьміть авто у оренду і скоротить частину часу, не очікуючи громадський транспорт, або підіймаючись пішки спочатку до паркінгу, де всі залишають авто, а потім вже гірськими стежками.
Коли найкраще планувати подорож до Пікос-де-Европа
Ідеальним часом для відвідування «Піків Європи» вважається період з червня по вересень. Ви можете відвідати «Піки» у серпні, але майте на увазі, що там буде досить людно. У цей час року переважно сонячно, тому й приїжджає найбільша кількість туристів. А ще в цей час бувають пожежі, які можуть зіпсувати вам подорож горами.
Якщо ви виберете червень або вересень для відвідування, людей буде менше, тому основні пам’ятки залишаться більш-менш порожніми (наприклад, пішохідні маршрути).
А якщо ви любите польові квіти та спостереження за птахами, то вам варто приїхати сюди у квітні, травні або у жовтні – це чудові місяці для спостереження за ендемічною фауною та флорою.
Я була у Пікос де Європа у другій половині вересня 2025 року. Погода була просто ідеальна – дощ був усього один день і я в той день ще не встигла піднятися у гори. У інші дні світило сонце, температура була +20-22 ℃, дуже комфортно для прогулянок з рюкзаком.
Етап 1: Сан-Вінсенте-де-ла-Баркера – Потес – монастир Сан-Торібіо – Еспінама
Цей маршрут я пройшла за п’ять днів, коли ходила Camino Lebaniego – про нього окремо можна почитати тут. Але на авто все можна побачити набагато швидше. Я наполегливо раджу побачити ці місця, бо тут є що подивитися.
Але, якщо ви не плануєте йти цим шляхом, раджу окремо запланувати відвідання містечка Потес, яке є символічними воротами до парку Пікос-де-Європа.
Потес
Потес – містечко, що розташоване за 100 кілометрів від Сантандера. Воно відоме в першу чергу своєю близькістю до гірського хребта Пікос-де-Европа (Picos de Europa), через що місто зазвичай не бракує мандрівників. Потес також називають «містом мостів і веж»: тут справді панує унікальна атмосфера, яка припаде до душі любителям Середньовіччя. Центр тяжіння — Старе місто Потеса, де так приємно загубитися в лабіринтах вузьких вуличок.
У Потес легко закохатися. Це привабливе містечко на березі річки з брукованими вулицями, кам’яними мостами та історичними будівлями Casona montañesa. Тут багато ресторанів, що пропонують традиційні страви місцевої кухні та страви європейської кухні. Це також ворота до Валле-де-Камаленьйо та Центрального масиву Піксо-де-Европа.
- Символ Потеса, зображений у тому числі на його гербі, це вежа Торре-дель-Інфантадо (Torre del Infantado), збудована у п’ятнадцятому столітті з метою захисту міста від нападів. Сьогодні у вежі розмістилася міська рада.
- Ще одна помітна визначна пам’ятка Потеса – міст Сан-Каетано (Puente de San Cayetano) тринадцятого століття через річку Ків’єса (Río Quiviesa).
- Неподалік знаходяться вежа Торре-де-Орехон-де-ла-Лама (Torre de Orejón de la Lama), в якій сьогодні проводяться виставки та інші культурні заходи.
- І каплиця Сан-Кайєтано (Ermita de San Cayetano) – вона примітна своїми дерев’яними дверима.
- У Потесі Ків’єса зливається з річкою Дева (Río Deva), яка бере початок біля гірського села Фуенте-Де (Fuente Dé) – звідти на Пікос ходить фуникулер, яким я скористаюся пізніше.
- Під час перебування в Потесі обов’язково потрібно спробувати місцеві спеціалітети — зокрема рагу з нуту косидо лебаньєго (cocido lebaniego). Місто також відоме своєю фірмовою чачею орухо (orujo), яка виробляється з винограду, що вирощується в цих краях. У листопаді в Потесі традиційно проводиться фестиваль, присвячений цьому напою.
Потес – це дуже популярне місто у Пікос-де-Европа, якщо не найпопулярніше. Це старе місто вважається столицею Льєбани (Liébana), району, який є долиною, розташованою між Пікосом (Picos) та Кордильєрою Кантабрикою (Cordillera Cantábrica).
Як дістатися Потеса:
Найпростіше – приїхати сюди на автомобілі. Дорога N-621 звивається між величними вапняковими стінами ущелини Ерміда (іспанською Desfiladero de La Hermida). Ця ущелина довжиною 22 км пролягає вздовж річки Дева у Східному масиві (Ándara) Пікос-де-Европа. Це найдовша ущелина в Іспанії.
Автобусом із Сантандера: Palomera – автобусна компанія, яка обслуговує автобуси з Сантандера до Потеса. Ходять 1-2 рази на день. Дивиться розклад на Moovit.
Де зупинитися в Потесі:
- Hostería La Antigua – чисті кімнати з гарними ліжками, є номери з вікнами на гори, ціна дуже адекватна для туристичного міста.
- Maile Apartamentos – сучасні чисті апартаменти з видом на гори. Розташування ідеальне, поруч три супермаркети та багато ресторанів, є пральна/сушильна машина доступна в будівлі (5 євро за прання / 2 євро за сушарку — лише монети).
- Hosteria Sierra del Oso – пропонує чисті та зі смаком оформлені апартаменти-студії в Потесі. Для максимального комфорту забронюйте апартаменти-пентхаус з кондиціонером. На території готелю немає паркування.
- Apartamentos Casa de la Abuela – пропонує чудові апартаменти з 1-2 спальнями та добре обладнаними кухнями в центральному, але тихому місці в Потесі. Немає паркування на території.
Монастир Санто-Торибіо-де-Льєбана (Monasterio de Santo Toribio de Liébana)
Цей монастир, розташований за 3 км на захід від Потеса, є важливою пам’яткою з двох причин. Тут зберігається Лігнум Круцис (Lígnum Crucis), який вважається найбільшим фрагментом хреста Христа. А також будинок Беато де Лієбана (Beato de Liébana), богослова і ченця, відомого своїми роздумами про Апокаліпсиса.
А ще біля монастирю є дуже красива панорама Центрального масиву Піксо-де-Европа, яка розкриває як на мене назву цих гір. Вони звідси виглядають наче корона з вапнякових піків, дуже красиве місце.
Дістатися сюди легко – 30 хвилин пішки від Потеса по стежці, яка веде вздовж дороги, або 5 хвилин на машині – біля монастирю є паркінг.
Етап 2: Еспінама і долина Камаленьйо – Фуенте Де
Долина Камаленьйо простягається між Фуенте-Де та Потесом. Це, по суті, Верхня долина річки Дева. Долина всіяна сільськими селами та фермами, а також порізана пішохідними стежками. Одною з них я дійшла від монастиря Санто-Торібіо до Еспінами – близько 27 км вздовж сіл та річки Дева.
Цей шлях – ще одне Каміно Вадінієзе, яке почалося від монастиря і йде через гори до провінції Леон. Воно поєднує монастир з найпопулярнішим шляхом Каміно Франсез. Але саме туди я йти не планувала, хоча скористувалася можливістю прогулятися по цій частині, бо запланувала ці дні ходити тільки пішки (з транспортом тут не дуже, ходить один автобус на день з Потеса в Еспінаму о 8 ранку). Звісно всі ці кілометри можна швидко проїхати на авто, але може так і зроблю наступного разу ))
Найбільш туристичним містом Долини Камаленьйо, мабуть, є Еспінама – тут великий вибір житла, є ресторани й магазини. Я зупинилася тут перед тим, як піднятися у верхню частину Пікос-де-Європа, переночувати, бо біля фунікулеру Фуенте-Де є тільки дорогі готелі. В Еспінамі є дуже гарні хостели і готелі – вибір на різний гаманець.
Tienda Casa Clara – симпатичний бар-магазин, в якому продають місцеві спеціалітети: сири, колбаси і сідр. Я тут замовила собі нарізку і сідр, це було дуже смачно і головне – вони працюють вдень, коли всі ресторани зачинені до вечора.
Де заночувати в Еспінама:
Albergue Turístico Briz – це чистий хостел в Еспінамі з загальними номерами, спільною кухнею та садом. Я зупинялася в ньому на нічліг – була сама в 6-місному номері, тому що був низький сезон наприкінці вересня.
Етап 3: Фуенте Де – фунікулер, що веде до Пікос – Сотрес
Наступного дня на мене чекав підйом на високогір’я. Це можна зробити пішки прямо с Еспінами, або піднятися “з вітерцем” на фунікулері Фуенте Де. Я обрала фунікулер, але до нього дійшла за традицією пішки, дотримуючись стежки і вказівників Каміно Вадінієзе.
Мене облаяли собаки, що пасли вівець – відбилася палицями. А потім сперечалася з коровами й телятами, що стояли на стежці на моєму шляху. Але якось зі всіма домовилася і дійшла до підйомника Фуенте Де (1094 м), який з’єднує долину Камаленьйо з Центральним масивом Піксо-де-Европа.
Якщо чесно, спочатку я хотіла заночувати в готелі фунікулеру Parador Fuente De – це один з мережевих готелів Іспанії, які будують в старовинних будівлях або в шалено красивих місцях. Навіть я його замовила завчасно. Але потім коли порахувала вартість всієї подорожі, змінила на хостел в Еспінамі. Бо далі треба було ще багато подорожувати, а бюджет не резиновий.
Канатна дорога Фуенте-Де
Розташований фунікулер у східній частині парку в Кантабрії, канатна дорога Фуенте-Де покриває 753-метровий перепад висот та має загальну довжину 1450 метрів. Багато людей користуються нею просто для того, щоб насолодитися приголомшливими краєвидами під час поїздки на верхню гірську станцію Ель-Кабель, яка знаходиться на висоті 1834 метрів.
Якщо ви користувалися канатними дорогами у Лісабоні чи інших містах, то цей фунікулер – це гірський підйомник, що піднімається на сотні метрів вгору, вгору і вгору. Краєвиди і швидкість підйому нагадали фунікулер на гору Дімержи в Криму, або такий самий підйомник у Монсеррат біля Барселони. Кабіна рухається дуже швидко – в дорозі усього 4 хвилини. А наприкінці є враження, що фунікулер ось-ось вріжеться в кам’яну стіну. Гора мов наїжджає на тебе – шалене відчуття!
Оглядовий майданчик «Mirador del Cable» розташований безпосередньо на гірській станції. З цієї металевої балконоподібної платформи відкривається панорамний вид на долину Камамленьйо, визначні вершини центрального масиву Пікос-де-Еуропа (Уррієлес) та Кантабрійські гори.
Квитки на фунікулер і інфраструктура:
Квиток можна купити на сайті фунікулеру (раджу це зробити, якщо ви плануєте гуляти у Пікос влітку, і при цьому чітко сплануєте час, щоб потрапити на нього вчасно). Восени можна спокійно йти в касу – черг немає, кабінка їздить кожні 10-15 хвилин, всім вистачає місця. Вартість квитка – 17 євро в один бік, 30 євро в обидві сторони.
Фунікулер працює цілий рік, тому якщо є бажання побачити зимові Пікос=де Європа – це гарний варіант. Або якщо ви не ходите по горах, так само – прокататися вверх і вниз, трошки пройтися по плато (там неважко) – гарна нагода скористуватися цим транспортом.
Біля фунікулеру є безкоштовні туалети, сувенірні крамниці, величезний паркінг і кафе, де можна зранку випити каву з шаленим видом.
Маршрут від верхньої станції Фуенте-Де до селища Сотрес
Від Ель-Кабле стежка плавно піднімається крізь вапнякові скелі до перевалу Хоркадіна-де-Коварроблес. А звідти починаються неймовірні пішохідні маршрути, один з яких я запланувала для дослідження парку Пікос-де Європа. З перевалу стежка PR-PNPE-24 спускається до готелю Refugio Áliva.
Це дуже мальовнича стежка і досить неважка прогулянка, яка у гарну погоду принесе величезне задоволення. На гірській станції Ель-Кабель є деякі зручності, зокрема громадські туалети та кафетерій.
З видом на голі вапнякові гори, слідуйте добре прокладеною стежкою на північ до перевалу Хоркадіна-де-Коварроблес (1933 м). На перевалі є позначений перехрестя. Ліва стежка веде до вершини Оркадус-Рохос (PR-PNPE-23), а права – до Refugio Áliva. Якщо вам треба у Сотрес, або є бажання пройтися круговим маршрутом вниз до Еспінами, треба йти в бік Refugio Áliva.
Широка стежка зручно перетинає південно-східний схил Агухас-де-Тахахьерро (2217 м) і Пенья Ольвідада (2406 м). По дорозі ви пройдете повз фонтан Фуенте-дель-Ресалао та шале Реал з червоним дахом – історичний мисливський будиночок короля Альфонсо XIII.
Готель Refugio Áliva — це заміський готель із рестораном. Він колись був помешканням шахтарів Манфораса. Туди я дійшла через годину після верхньої станції фунікулера і замовила собі тартілью з пивом, щоб поснідати з красивими гірськими краєвидами.
Далі стежка йде у сторону Сотрес – є вказівники. Вона майже на 800 метрів спускається в долину між крутими насипами з вапнякової породи. Ці розлогі луки називаються Пуертос-де-Аліва. Вони простягаються між Центральним (Уррієлес) та Східним (Андара) масивами. Влітку і на початку осені худоба вільно пасеться на пасовищах Пуертос-де-Аліва.
Спустившись в ущелину, ви побачите гірські притулки пастухів – так звані Cabañas, де й досі пастухи перебувають влітку, збираючи молоко корів та вівець, з якого роблять місцевий і відомий на весь світ сир – Кабралес.
Безпосередньо перед Сотресом на мене чекав сюрприз – треба піднятися на 300 метрів уверх у село, височіє над стежкою. Але сюди веде асфальтова дорога, якою їздять машини і навіть автобуси – цивілізація дісталась найзахованіших куточків. Тому треба подолати ці останні метри по крутому серпантину. Враховуючи, що встала зранку і весь день на ногах – це було трохи виснажливо. Але я дійшла до хостела, поселилася і після душу була готова прогулятися цим селом.
Сотрес – найвисокогірніше село в Пікос-де-Європа
Це село є найвисокогірнішим у всьому Астуріасі (1050 метрів), тому сюди варто прихопити з собою теплий одяг (в мене була куртка, але я її вдягнула замість фліски, яка вже була досить несвіжа). Сотрес більше нагадує кінематографічне село: кам’яні будиночки сусідять із смарагдовими луками для випасу вівець та корів.
Сотрес також чудово інтегрований у туристичну інфраструктуру, тут багато готелів, є ресторани та бари. Гурманів порадує місцева сироварня Quesería Main, де виробляють сир Кабралес (Queso de Cabrales), захищений за місцем походження (DOP). Цей напівтвердий сир із блакитною пліснявою вважається гастрономічним надбанням регіону. І він реально дуже смачний!
Цей блакитний сир виготовляється з коров’ячого, козячого та овечого молока. Його витримують у вологих вапнякових печерах Пікос-де-Европа протягом 2-5 місяців. Я скуштувала цей гострий сир у ресторані разом з іншими регіональними сирами. Hotel Rural Restaurante Peña Castil – дуже сподобався цей ресторан, подача, меню з місцевими специалітетами і обслуговування.
До речі, якщо ви прийдете в Сотрес раніше 5 вечора, то можна потрапити у справжню печеру, де витримують цей сир. Quesería Main розташована в самому селі, замовляйте дегустацію та екскурсію завчасно або дивиться розклад на їхньому сайті.
Де заночувати в Сотрес:
La Cabaña de Catalina – Чудова простора квартира з гарними зручностями. В помешкані є велике вікно з видом на гори. Зручна вулична парковка є біля готелю.
La Cabaña de Ana Juana – Чудовий маленький будиночок у селі серед пагорбів. З передньої частини будинку відкривається вид на село та гори на задньому плані. У пішій доступності є кілька барів та кілька ресторанів. Кілька гарних маршрутів йде від будинку.
Етап 4: Маршрут до Піку Урріелу – спуск в селище Бульнес – Понсебос
Цей день я планувала заздалегідь так, щоб встигнути два маршрути і трохи не розрахувала власні сили. Але я все одне побачила майже все, що хотіла.
Я хотіла встигнути піднятися до підніжжя гори Наранхо де Бульнес (її ще називають Picu Urriellu), до притулку Refugio de Urriellu. А потім спуститися в село бульнес і пішки дійти до нічліга, який я забронювала в ущелині Каррес – селі Понсебос. Але не все сталося як гадалося. Розповідаю…
Пік Наранхо-де-Бульнес
Наранхо-де-Бульнес або Піку-Уррієллу – це гора-легенда. Хоча це не найвища вершина Пікос-де-Європа, це безперечно найвідоміша вершина. Розташована за кілька кілометрів від крихітного села Бульнес, де навіть заборонено їздити на автомобілях (бо немає доріг). Піку-Уррієллу вперше була підкорена в 1904 році аристократом Педро Підалем-і-Бернальдо де Кіросом та місцевим пастухом на ім’я Грегоріо Перес Демарія.
Відтоді сходження на Наранхо-де-Бульнес стало доказом майстерності/класу серед іспанських альпіністів та скелелазів. Але я пішла до цієї гори, щоб побачити її зблизу, просто отримати відчуття її величі.
Стежка від Сотрес до підніжжя Picu Urriellu
Зранку я поснідала в хостелі і пішла знов тою самою дорогою вниз, щоб перевалили ущелину і знов піднятися уверх на її протилежний бік. Було трохи прикро, коли мене обганяли машини – це асфальтована бетонна доріжка, якою їздять на авто. А наверху є парковка – так сюди дістаються групи і справжні туристи, які не заощадили на оренді авто. Але я теж не заощаджувала – я свідомо обрала пішу прогулянку і насолоджувалася наплічником на спині )))
Діставшись протилежного боку ущелини я побачила стежку, якою мені треба було йти уверх.Вона починалася неподалік від Refugio de la Terenosa (1300 метрів) – це дуже прохожа доріжка, плюс є вказівники – помилитися неможливо. На пагорбі, якого я дісталася треба було повернути наліво, щоб йти в бік Піку Уруеллу. Більшість туристів, яких було доволі немало теж туди йшли.
Чим далі я підіймалася, тим важче становилося йти з 8-кілограмовим наплічником. Мій сніданок вже улітучився, а хмари поступово починали спускатися в гори. Десь на третій годині підйому я повернула за скелю і побачила її – Піку Урієллу, яка мов плила на хмаринках. Сльози виступили від щастя – бачу на власні очі цю красуню.
Пішла далі уверх, ставало все складніше, а я все ніяк не наближалася до рефуджіо. В якусь мить я подивилася на годинник і зрозуміла, що невірно розрахувала власні сили і час. Якщо я підіймуся сьогодні в рефуджіо у підніжжя Уріеллу, я ніяк не встигну спуститися до нічлігу до темна. Отже прорахувалася, але треба щось вирішувати.
Я дістала шматок багету, сир і хамон, сіла з видом на прекрасну гору, поїла, поділилася їжею з пташкою, і вирішила йти вниз – у Бульнес, а далі спускатися в Понсебос. Мабуть це було правильне рішення – коли я дісталася нічлігу, я була ніяка. Тому залишила цей підйом на наступний раз – сподіваюся, я ще повернуся у Пікос де Європа.
Отже я пішла вниз тою самою стежкою. Є альтернативна, більш пряма, що веде в Бульнес без повернення на початкову точку старту біля Refugio de la Terenosa. Але вона настільки крута, що мені довелося б нею йти набагато довше, ніж в обхід.
Дійшла до Refugio de la Terenosa, там була відкрита крамничка – я купила Радлер з лимоном, із задоволенням випила його і пішла далі вниз в селище Бульнес.
Refugio de la Terenosa – Бульнес – Понсебос
Тут майже нічого важкого, весь час вниз-вниз і вниз. Але я дуже не люблю ходити довгий час саме вниз – коліна страждають і швидко втомлюються. Добре, що я купила палиці, вони мене добряче врятували.
Загалом цей відрізок займає десь 1,5 години. Перша половина йде пасовищами повз хатини пастухів. Друга половина – важче, йде стежкою по камінням вздовж річки Requera del Toral. Треба перестрибувати з каміня на камінь, які дуже вологі і вкриті багнюкою – там дуже слизько навіть у сухий день без дощу. Будьте обережні. Через цю багнюку сповільнюється спуск, а в мене і так вже накопилася втома.
Бульнес – найвисокогірніше село Астурії
Бульнес – це гірське село, розташоване в Центральному масиві Пікос-де-Европа в регіоні Астурія. Дістатися до нього можна лише пішки або підземним фунікулером з Понсебоса. Або як я – спуститися вниз з хайку від Сотрес.
Бульнес – це місце, де час зупиняється. Це казкове село скупчене навколо річки Тежу. Кури та півні вільно бродять навколо. Тут немає ні машин, ні будь-яких інших видимих проявів сучасного життя, окрім ресторанів, парочки готелів і барів. З точки зору швидкоплинного відвідувача, це надзвичайно чарівне село.
Бульнес складається з нижнього села (також відомого як Bulnes de Abajo / La Villa) і верхнього села (також відомого як Bulnes de Arriba / El Castillo). Більшість ресторанів зосереджено в нижній частині села.
Отже десь о п’ятій вечора я нарешті дійшла у Бульнес, де дуже хотілося перепочити в ресторані. Але вони майже всі зачинилися – залишився відкритим тільки Bar Guillermina, де вже не приймали замовлення на їжу – тільки напої. Замовила ще один радлер – волога мені не завадить, мені до нього принесли тарілочку оливок – ось і весь мій обід )))
Фунікулер Бульнес-Понсебос
Посидівши в барі, я вирішила подивитися на Бульнес, прогулялася містечком. А далі пішла вниз – треба було йти вниз ще півтори години, щоб дістатися ущелини Карес. І тут я побачила фунікулер – тільки це не канатна дорога, а фунікулер, який їздить рейками в прорубленому тунелі в горі. Обслуговує його автобусна компанія ALSA. Квиток коштував так само – 17 євро і я не довго вагалася. Купила його і поїхала вниз. Сил долати ще 3 км вниз вже зовсім не було.
Коли я вийшла з фунікулеру, я одразу опинилася неподалік від заброньованого хостелу. Це було дуже зручно – заселилася, і після душу пішла в ресторан на першому поверсі – тут подавала Меню дня за 18 євро. Замовила собі пасти з сиром Кабралес, річкову форель і вино – цей важкий день мав бути розділений на два, але хто ж знав, що я не встигну все й одразу. Тому сталося як сталося.
Де зупинитися в Понсебос
- Hostal Poncebos ≫ – цю помаранчеву будівлю ви побачите як тільки дістанетеся Понсебоса. Дуже гарний хостел – я зупинялася тут на дві ночі. Дуже чисто, недорого, власні кімнати з загальними зручностяи. У вартість входить дуже хороший сніданок.
- Hotel Garganta del Cares≫ – Зручне місцерозташування, поруч зупинка автобуса. Гарні номери, чисто, власна ванна кімната, тихо.
Етап 5: Рута дель Карес – Лас-Аренас
Цей день я планувала повністю присвятити прогулянці по найвідомішому маршруту в парку Пікос-де-Європа – стежці вздовж ущелини річки Карес. Але за місяць до моєї подорожі тут сталися сильні пожежі і стежку частково закрили. Проблема була в тому, що вапняк – це дуже нестабільна порода, яка постійно осипається. Через високі температури породи втратили стабільність, дерева, що тримали каміння коренями були пошкоджені. Плюс починалися дощі, які додавали всьому більше вірогідності каменепадів.
Отже стежку закрили всередині, але частка туристів все одно нею ходила. На початку вересня там загинула туристка з Німеччини – потрапила під каменепад і її не врятували.
Я вирішила пройтися відкритою частиною туди і назад, хоча б трохи подивитися цю красу. І не жалкую, бо навіть на першому етапі Рута-дель-Каррес дуже красива!
Більше подробиць про цю стежку: Ruta-del-Cares – найкрасивішій маршрут у горах Пікос-де-Европа
Після проходження відкритої частини стежки я повернулася в Понсебос, щоб сісти на автобус, який курсує між ущелиною і містечком Лас Аренас. Зацікавило в цьому місці відвідання печери, де витримують сир Кабралес.
Cueva del Queso de Cabrales – печера, куди можна потрапити на екскурсію (іспанською, але англомовним дають планшет з перекладом екскурсії). За 5 євро доволі цікаво, якщо будете тут – можна запланувати візит. Правда краще забронювати екскурсію завчасно – я прийшла, а місць на найближчу екскурсію вже не було. Тому записалася на наступний час і ще встигла смачно пообідати в ресторані Sidrería La Zapica – дуже смачно і недорого, рекомендую.
Наступного дня я залишила ущелину Карес і поїхала досліджувати іншу частину Пікос-де-Європа – в бік озер Ковадонга.
Кангас-де-Оніс
Кангас-де-Оніс – не просто містечко. Це перша столиця Астуріаса і, отже колись до Реконкісти – цілої Іспанії. Розташований на сході регіону поблизу гірського хребта Пікос-де-Європа, Кангас-де-Оніс зберігає чарівність римського поселення. Тут над річкою Селля (Sella) зігнувся стародавній міст, збудований римлянами в тринадцятому столітті, а тепер він відкритий для пішоходів.
Безперечно, цим пам’ятки міста не обмежуються. У Кангас-де-Оніс можна побачити статую Дона Пелайо, астурійського короля, церкву Санта-Крус (Iglesia de la Santa Cruz), датовану восьмим століттям, і багато різних будівель, що мають історичну та культурну цінність.
А ще в містечку Кангас-де-Оніс можна скуштувати найсмачнішу астурійську фабаду – саме класичну, з чоррізо і кров’яною ковбасою. Але я її їла і в інших місцях ))) У якийсь момент під час вашого перебування обов’язково випийте традиційний астурійський сідра у сідерії.
Містечко мене не дуже вразило. Але це найкраща база для дослідження Ковадонги та північно-західної частини Національного парку Пікос-де-Європа. Ціни на житло тут дуже приємні, отже відмічайте його на карті, коли будете планувати свій маршрут.
Як дістатися Кангас-де-Оніс
Я приїхала сюди на автобусі з Лас-Аренас (два рази на день курсують) – розклад дивилася на гуглі. Якщо ви потрапите в Кангас-де-Оніс на авто, тут є величезна автостоянка P1 Cangas Centro (Google Maps). Від неї пройтися усього 5 хвилин до центру міста.
Біля стоянки розташована автостанція, з якої ходять автобуси до озер Ковадонга. Вони вам точно пригодяться, тому що на машині на озера приїжджати заборонено. Квиток на озера коштує 9 євро в обидві сторони. Можна по дорозі (туди чи назад) вийти біля Базиліки та святилища Ковадонга. А потім погулявши там, сісти в наступний автобус – в квиток закладені такі зупинки.
Ковадонга – Базіліка і озера
Ковадонга – невелике поселення поблизу гірського хребта Пікос де Європа, яке прославилося першою перемогою християн над мусульманами в Битві при Ковадонгу в 722 році. На початку VIII століття вільними від арабів залишалися лише вузька прибережна смуга на півночі Іспанії та незначні території на північному заході півострова. Першим лідером спротиву став легендарний герой Дон Пелайо.
Про битву відомо зі складеної за правління короля Альфонсо III Великого (866—910) Хроніки. Проте викладений у ній опис подій, що відбулися, не вважається цілком достовірним. Насправді мало відомо про причини і перебіг Астурійського заколоту, так само як і про особистість Пелайо. З військової точки зору, битва не мала великого значення і не змінила ситуацію в країні, проте ідеологічний, релігійний та психологічний вплив переможного повстання на уми християн є незаперечним.
Легенда свідчить, що сама Богоматір вступилася за Астурію, надіславши Пелайо знамення у вигляді хреста перед початком бою. Таким чином, саме з Астурії почалася реконкіста, що завершилася вигнанням арабів із Гранади у 1492 році. Богоматір Ковадонгська, також іменована Богоматір битв (Virgen de las Batallas), була оголошена покровителькою Астурії, в 1901 в печері, де ховався Пелайо, був влаштований на її честь храм. Мощі Дона Пелайо, його дружини та сестри також спочивають у цій печері.
Що стосується етимології назви Ковадонга, існує дві версії: кельтська, згідно з якою слово перекладається як «чисте джерело» та латинська, яка інтерпретує назву як злиття двох слів «cova dominica», «печера Пречистої Діви». Виходить, як не перекладай, а назва вказує на присутність світлих сил. І в це легко повірити, так неймовірно красива Ковадонга.
Озера Ковадонга
Озера Ковадонга в національному парку Пікос де Європа в Астурії мають дивовижний високогірний пейзаж, ідеально підходить для піших прогулянок. Два головних льодовикових озера, Енол та Ерцина з’єднує популярний, легкий круговий маршрут довжиною близько 6,5 км.
Ця стежка, відома як “Ruta de los Lagos“, добре позначена і підходить для всіх рівнів фізичної підготовки, включаючи сім’ї з дітьми, для проходження займає приблизно дві-три години. Я її пройшла за 1, 5 години, тому що треба було встигнути на зворотний автобус. А більшість людей приїжджає сюди на цілий день – влаштовують пікники, ходять в хайки, просто відпочивають у горах.
За межами основної петлі більш досвідчені туристи можуть вирушати у довші, складніші подорожі, які ведуть до віддалених гірських притулків. Наприклад, стежка до Мірадор де Ордіалес, або шлях до Вега де Аріо. Краса походу тут полягає в різноманітті пейзажів, від пишних пасовищ з коровами до скелястого високогір’я з панорамним видом на навколишні краєвиди.
Як дістатися Озер Ковадонга
Через популярності озер, особливо в піковий сезон, доступ до них суворо регулюється – заради захисту тендітного середовища. У такі періоди, як Пасхальний тиждень, вихідні навесні та восени, а також з червня до середини жовтня приватним транспортним засобам заборонено користуватися дорогою (СО-4), яка веде до озер (якщо ви не прибудете туди раніше 8 ранку).
Натомість відвідувачі повинні скористатися громадськими автобусами, яки курсують з сусіднього міста Кангас-де-Оніс (про це я написала вище). Автобусний квиток коштує 9 євро для дорослих та 3,5 євро для дітей (вік 4-11 років), діти до 3 років їздять безкоштовно.
За паркування на визначених ділянках, де ви можете підсісти в автобус, стягується окрема плата у розмірі близько 2-3 євро. Квитки можна придбати заздалегідь онлайн або на парковках, хоча попереднє бронювання дуже рекомендується, щоб забезпечити собі місце. Доступ приватним транспортним засобом дозволений поза цими обмеженими періодами, але він все ще підлягає перекриттям доріг, якщо місця паркування зверху заповнені.
Оглядові майданчики з кільцевої дороги Picos de Europa
Десфіладеро-де-лос-Бейос – дорога N625 веде на північ до Астурії. Вона пролягає по контурах вражаючої ущелини Бейос, утвореної річкою Селла. Ця вузька ущелина рясніє густою рослинністю – краєвиди там неймовірні! Тут я йшла пішки ущелиною, тому дуже раджу це бачити і дивитися.
Так само красива дорога AS-114 на півночі Пікос де Європа. На жаль, я їхала на автобусі, зупинитися було неможливо. Але я зібрала для вас оглядові майданчики, з яких можна побачити дуже красиві види на Пікос-де-Європа.
Ось основні оглядові майданчики вздовж кільцевої дороги Пікос-де-Європа, між Потес, Понсебос та Кангас-де-Оніс.
- Mirador del Pozo de la Oración (Google Maps): Розташований у районі Кабралес, тут є чудовий вид на Піко-Уррієллу, найвідомішу вершину парку, що височіє на краю долини. Обов’язково відвідайте.
- Mirador Collado de Llesba: (Google Maps) Перевал Сан-Глоріо — це стародавній гірський перевал, який з’єднує Пікос-де-Европа з Іспанським плато, і цей оглядовий майданчик прямо в Пуерто-де-Сан-Глоріо — ідеальне місце, щоб привітатися або попрощатися з Пікос.
- Mirador de la Cruz de Priena (Google Maps): Є історія про те, як християнські воїни перемогли мавританську армію у 722 році, щоб розпочати Реконкісту. З оглядового майданчика Крус-де-ла-Прієна ви зможете побачити відокремлену печеру, де все це відбувалося, а також розташоване святилище Ковадонга.
- Mirador del Corzo (Google Maps ) – це оглядовий майданчик вздовж траси N-621, позначений статуєю сарни.
- Monument to Oso Pardo ( Google Maps ) – це кам’яна скульптура бурого ведмедя в Кольядо-де-Ллесба. Від перевалу Пуерто-де-Сан-Глоріо поверніть праворуч і їдьте дорогою до Кольядо-де-Ллесба до невеликої парковки. Статуя знаходиться за кілька метрів. Примітка: проїжджаючи через перевал Пуерто-де-Сан-Глоріо, ви в’їдете до Леона.
Корисні статті та посилання:
- Шість ідей для осіннього хайкінгу у Європі
- Хайкінг на Мадейрі – найкращі маршрути
- 10 теплих маршрутів для зимової пішохідної подорожі
- Путівник по Андалусії – що обов’язково побачити на півдні Іспанії
Оренда авто – недорогі варіан на Rentalcars.com
Готелі – традиційно бронюю через Booking.com
Страховку можна придбати на сайті Hotline.Finance.
