Мій Каміно дель Норте – шлях Північною Іспанією вздовж океану

Чому вирішила написати про свій досвід проходження цього маршруту? Тому що я і досі його вважаю своїм найкращим шляхом до Сантьяго.

Майже 800 км я подолала власними ногами, це зайняло в мене чотири тижні, які були прекрасною частиною мого життя. За чотири тижні моє тіло і дух пережили різні трансформаційні моменти: від схуднення і зміцнення м’язів, до прийняття всіх страждань на шляху. І у фіналі – велика вдячність світу, який дав можливість пройти Каміно дель Норте, прекрасне і трошки сурове. Але в цьому і є щастя бути пілігримом – йти своїм шляхом попри все.

Я пройшла цей шлях ще у 2017 році, можливо частина альбергів вже не існує. Але я частіше за все ночувала у дешевих муніципальних хостелах для пілігримів, тому більшість з них і досить актуальні.

Історія Каміно дель Норте

Північний шлях, також відомий як Шлях узбережжям, починає власну історію з 9 століття. Це приблизно той час, коли знайшли останки апостола Якова у Падроні. Поряд із Французьким шляхом, це один із найстаріших маршрутів до Сантьяго-де-Компостела. Історично першим вважається шлях Primitivo (первинний), коли король Альфонсо першим пройшов його до Сантьяго.

Північний та Французький шляхи з’явилися з дуже невеликою різницею в часі. В ці часи на півдні Іспанії панували маври, тому християнам найбезпечніше було пересуватися саме північчю країни. Незважаючи на те, що Французьким шляхом було легше подорожувати, Північний шлях незабаром почав використовуватися для досягнення Компостели. Насправді це був найбезпечніший шлях , оскільки він був далеко від битв Реконкісти, які велися на Піренейському півострові в цей час.

Розширення та популярність Північного шляху збігається з розширенням територій Астурійського королівства. З цим розширенням новина про відкриття останків Святого Якова швидко поширилася, і кількість паломників, що йшли узбережжям почала збільшуватися.

Особливості шляху Каміно дель Норте

835 км / 32 дні пішки

Camino del Norte – це 835-кілометровий маршрут по Іспанії, який перетинає чотири регіони: Країну Басків, Кантабрію, Астурію та Галісію. Краєвиди на цьому Каміно просто фантастичні: незаймані піщані пляжі, круті скелі, смарагдові луки, Атлантичний океан (Біскайська затока), прекрасні історичні міста та містечка, та пишні зелені евкаліптові ліси. Цей маршрут є чудовою альтернативою популярному французькому Каміно (Camino Frances). Обидва маршрути йдуть паралельно: Norte йде узбережжям, а Французька дорога – на півночі, але вглиб країни.

Факти про Каміно дель Норте

• Загальна відстань – 835 км (може бути й більше, якщо трохи відходити від стрілок, або йти альтернативними тропами).
• Кількість днів – 30-34 (я пройшла за 32 дні).
• Початкова точка – Ірун, Країна Басків, Іспанія (я починала з Сан-Себастьяна).
• Фінішна точка – Сантьяго де Компостела, Галісія, Іспанія.
• Середня вартість дня – 30 євро з людини на добу (якщо ночувати у муніципальних альберго, частіше готувати самостійно).
• Середня відстань – 25-30 км на день.
• Важкість маршруту – доволі важкий: перший тиждень – гори та пагорби, не весь час ви йдете біля океану, але навіть і так, треба постійно підійматися та спускатися, також багато асфальту попри те, що вважається цей маршрут більш дикий.
• Проживання – Муниципальні та приватні альберги, хостели (також є готелі, які коштують дорожче). Вибір муніципальних альберго невеликий, приватних хостелів теж не так багато, як на маршруті Франсез та Португільському маршруті біля океану.
• Порада: якщо боїтеся не знайти місце у альбергу в містах, що вказані у путівниках, як початкові та кінцеві пункти етапу, йдіть до прохідних сел та містечок, де вірогідність знайти вільне місце більше. Саме так частіше робила я – відпочивала у більших містах, а ночувала у меньших.
• Зверніть увагу, що багато муніципальних альберго на Каміно дель Норте не працюють весь рік – деякі з травня по жовтень, а деякі тільки влітку. На відміну від нього маршрутів – на Каміно Франсез та Каміно Португез (з Порту) є багато альбергів, що працюють весь рік.
• Розмітка маршруту – жовті мушлі та стрілки.
• Ходове покриття – асфальт, грунтовка, бруківка, пісок на пляжах

Звісно, що вказана відстань офіційна – вона може змінюватися в залежності від варіантів маршруту, або від початкової точки, де ви починаєте свій шлях.

Camino del Norte був моїм другим Camino de Santiago, який я пройшла у 2017 році за один рік після Camino Frances (з Ліону до Сантьяго де Компостела) – першу частину французького маршруту я пройшла вже у 2021 році (в мене все якось навпаки). На мою думку, Норте був найскладнішим за всі маршрути, що я ходила: Французький, два Португальських і Примітиво. Але й найпрекраснішим з них!

Як підготуватися до Camino del Norte

• Перш ніж піти на шлях, бажано за кілька тижнів розпочати довгі прогулянки, щоб перевірити свій фізичний стан і звикнути до взуття, яке ви будете носити в дорозі.
• Найпоширенішими проблемами на Каміно є біль у ногах і спині, спричинені перевантаженими рюкзаками.
• Головне в Camino del Norte (і в усіх інших маршрутах) — дотримуватися власного темпу та адаптуватися до власних сил, щоб досягти фіналу. Таким чином ви зможете насолоджуватися багатьма культурними, гастрономічними, релігійними та розважальними заходами, присутніми на всій дорозі Святого Якова.

Пам’ятайте, що ви завжди можете адаптуватися до шляху та пройти його відповідно до ваших потреб і того, як ви себе почуваєте на кожному етапі. Тобто, якщо ви захворіли, або відчуваєте біль, або погода настільки зіпсувалася, що неможливо йти – завжди можна сісти на автобус і проїхати частину шляху. Тому що здоров’я важливіше – без нього ви не зможете пройти іншу частину шляху

День 0: Приліт до Іспанії та ночівля у Сан-Себастьяні

Я летіла зі Львову у Мадрид рейсом, що прилетів о першій ночі. Тому довелося сидіти до шостої в аеропорту і далі їхати шість годин на автобусі до Сан-Себастьяна. В зоні прильоту аеропорту Мадрид є Макдональдз, там я провела ніч, намагаючись не заснути. Десть о п’ятій я поїхала на автовокзал і далі намагалася спати у автобусі із включеним кондиціонером. Було літо – червень, кондиціонер працював на повну – як я не захворіла я досі дивуюся.

Я була дуже втомлена, щоб ще добиратися до Іруну (місто, де починається Каміно дель Норте), і дуже хотіла побачити Сан-Себастьян. Тому вирішила почати свій шлях саме звідси – з чудової Даностії, саме таку назву має Сан-Сбастьян баскською.

Якщо ви почнете з Іруну, то в перший день на вас чекатиме одразу важкий етап: два довгих підйому та спуску на шляху до Сан-Себастьяна. Перший крутий підйом, який починається за 3 км після Іруна, набір висоти 250 м з наступним спуском до Пасайї – місто, розташоване посередині між Іруном і Сан-Себастьяном. У Пасайї ви перепливаєте річку на маленькому човні, це займає 1 хвилину. А далі на вас чекає крутий підйом з Пасая, набір висоти 200 м з подальшим спуском в Сан-Себастьян. Але всі, хто там йшов кажуть, що краєвиди першого дня неймовірні – один із найкрасивіших днів на маршруті. По дорозі буде кілька фонтанів для поповнення води.

Сан-Себастьян

Сан-Себастьян – прекрасне місто на Каміно-дель-Норте. Тут є все, чого шукає вимогливий мандрівник: величезні піщані пляжі, Старе місто з приємною атмосферою, багато пінчос барів і кафе. Встояти перед спокусою дуже важко – де ще спробуєш свіжих устриць у такому розкішному оточенні? Хоча в бакської кухні є і не такі дорогі, але не менш смачні делікатеси. Баскські бутерброди з морепродуктами, рибою, овочами та чудовими соусами називають пінчос.

Це затишне та пафосне містечко знаходиться біля французького кордону. Тут можна частіше почути французьку, ніж іспанську мову. А баскські написи скрізь дублюються в офіційних назвах Країни Басків. Саме тому місто має офіційно дві назви: Доностія – Сан-Себастьян (дослівно з баскського Dono (святий) + stia (закінчення від Себастьяна)).

Місто ніби обіймає бухту Ла–Конча. З двох високих пагорбів по краях бухти відкривається чудовий краєвид на Біскайську затоку і набережну з закрутом величезного пляжу. Набережна – серце Сан-Себастьяна: на світанку нею біжать спортсмени, вдень пляжники заполонюють весь простір, а ввечері при світлі ліхтарів прогулюються або сидять у ресторанах задоволені життям туристи.

Я гуляла містом та пляжем, трохи втомлена, але все одно насолоджувалася атмосферою міста. Сходила пішки до муніципального альберго, щоб купити креденсіаль (паспорт пілігрима) і поставити в ньому першу печатку. А на зворотному боці зайшла у собор, де трохи посиділа і відчула – зараз я усну прямо тут на лавці. Треба йти до хостелу і виспатися, бо завтра старт мого довгого каміно вздовж океану.

Де поселитися у Сан-Себастьяні:

• Koba Hostel≫ – я зупинялася в цьому хостелі через те, що він має гарне розташування в центрі міста. Чисті ліжка та душові, велика кухня зі сніданками.
• A Room In The City Hostel≫ – класне розташування за 5 хвилин до набережної. Тут є власний двір, чисті ліжка, яких небагато у кімнаті.
• Albergue juvenil Ondarreta – La Sirena≫ – доволі дорогий паломницький альберго (20 Євро) за місце на двоярусному ліжку у великій кімнаті. Альберго розташований наприкінці міста, тож якщо ви довго йшли з Іруну, втомилися – вам буде трохи важко повертатися назад у центр Сан-Себастьяна. Саме через це я тут не зупинялася, бо хотіла побачити місто.

День 1: Сан-Себастьян – Гетарія

Відстань: 26 км – Сан-Себастьян – Оріо – Зарауц – Гетарія

Це один із красивіших етапів на Camino del Norte. Я вийшла з хостелу та пішла у напрямок набережної, щоб пройтися нею ще раз. На світанку тут було багато бігунів, що робили ранкову пробіжку. Дійшовши до кінця набережної мені довелося піти угору, щоб піднятися на схил, що височіє у лівій частині міста.

Перша частина прогулянки між Сан-Себастьяном і Оріо пролягає через ліс і поля, є два місця для можна набрати води. Якщо ви плануєте цей Каміно влітку (як це робила я), обов’язково починайте рано вранці, щоб пройти більшу частину шляху у прохолоді.

В цей день ви можете залишитися на ніч у Зарауці замість того, щоб йти пішки до Гетарії. Але для мене було замало кілометрів. До того д, прогулянка від Зарауца до Гетарії дуже гарна та легка. Більша часть йде вздовж моря з чудовими краєвидами на обидва міста. Коли я дісталася Зарауца було вже доволі спекотно, тому на пляжі я перевдягла штани на шорти і вже в них дійшла до альберге, розташованого на околицях Гетарії.

Гетарія

Гетарія – невелике старовинне містечко з фортецею, що височіє на високому пагорбі. У старому місті дуже затишно, є декілька гарних барів зі смачними пінчос. Я спочатку заселилася у муніципальний альберго, кинула речі на ліжко, вдягла купальник і пішла на пляж Плайя-де-Малькорбе. В Гетарії маленький пляж у порівнянні з величезним пляжем Зарауца. Але через невеличку лагуну тут краще прогрівається влітку вода. Я змогла поплавати і позасмагати пару годин.

Увечері пішла в Старе місто – посидіти в барі, спробувати пінчос з крабами і випити келих вина. Так я відсвяткувала свій перший день Каміно дель Норте.

Де поселитися в Гетарії:

• Hostel Getaria≫ – приватний хостел з дуже чистими кімнатами, кухнею, пральною машиною та сушаркою. Розташований за 300 метрів від Плайя-де-Малькорбе.
• Zarautz Hostel≫ – класний хостел в містечку Зарауц, яке розташоване за 3 км від Гетарії. Тут величезний пляж та набережна, купа барів та ресторанів. Є серфінгові школи – якщо вистачить сил і буде бажання, можна повчитися серфінгу.
• Kein Hostel≫ – теж гарний хостел в Зарауці, розташований на набережній з серф-атмосферою.

День 2: Гетарія – Деба

Відстань: 22 км, Гетарія – Зумая – Іціар – Деба

Перші 5 км після Гетарії немає місць, де можна зупинитися, щоб поїсти – переконайтеся, що вистачить води та поснідайте в Гетарії в кафе або в хостелі. Я снідала саме в Зумайї, бо вийшла десь о сьомій ранку і дійшла туди саме до сніданку.

Щоб побачити океанські краєвиди обирайте альтернативний шлях на мапі. Через 5 км ви прийдете в Zumaia – ще одне місто на березі, де відкриваються шалені види на океан та шліфові скелі. Далі дорога йшла пагорбами, то вверх, то вниз – на них росли виноградники та сади. В один момент на дорозі я побачила козла з величезними рогами – він дивився на мене: чи не забоюся я пройти повз нього. Довелося трошки обійти – таки роги можуть бути небезпечними.

Після цього на 9 км буде бар, за 200 метрів до якого я побачила біля дороги ящик із пляшками з сидром по 2 Євро. Він був холодний, а вдень стояла спека – тому я поклала копійку у два євро у коробочку, взяла пляшку і пішла шукати того, хто зможе її відкрити. В барі я зустріла парочку пілігримів – попросила склянки для всіх і відкрити мою пляшку. Мені не відмовили – пригостила всіх сидром і сама із задоволенням напилася кислого холодного напою, що виготовляють з місцевого винограду.

Перша половина шляху підйоми та спуски, прогулянка полями та відкритими місцевостями, друга половина трохи по дорозі (не дуже жвавій, але все одно було трохи стрьомно після сидру) та лісом. Але десь о другій я дійшла до містечка Деба, де поселилася у муніципальний альберго на залізничній станції.

Деба

Уявіть собі залізничну станцію невеличкого містечка. На першому поверсі каса, автомати з продажу квитків. А на другому – житло для пілігримів, яки припхалися пішки і миються, прають свій одяг, сушать його на мотузках біля станції. Колоритно? Еге ж!

Ось так і я, піднялася на другий поверх, оплативши житло оспітальєро, зайняла верхнє ліжко, бо нижні всі були вже зайняті. І вночі спала під дахом, слухаючи як хтось хропить і проносяться потяги біля станції. Романтика!

Але після моциону я пішла подивитися містечко, поїсти смачних пінчос, купити щось на сніданок і на наступний день дороги. Бо на наступному етапі починалися гори і треба було взяти щось перекусити, щоб не померти з голоду під час переходу гірськими тропами. Ще сходила до океану, посиділа на величезних теплих каміннях молу, що захищає вихід річки з такою самою назвою – Деба від океанських хвиль.

Де зупинитися в Дебі:

• Albergue de peregrinos Geltoki – це той самий муніципальний альберго за 8 Євро, де я ночувала. Він і досі працює – тому раджу прийти саме сюди.
• Albergue Izarbide aterpetxea – це запасний вариант уже за містом у горах, якщо вам не вистачить місця в муніципальному хостелі. Тут дорожче, але теж гарно. І взагалі, далі тільки ліс і більш ніж 20 км до наступного містечка. Тому розраховуйте свої сили.

День 3: Деба – Маркіна

25 км: Деба – Ерміта де Кальваріо де Майя – Олац – Маркіна

Вранці пішов дощ, але такий дрібний, що не хотілося вдягати дощовик і взувати чоботи. Пішла у флісці та сандаліях на товсті шкарпетки. До речі, я в цьому Каміно ходила переважно в сандаліях, тільки міняла товщину шкарпеток в залежності від погоди та рельєфу (у горах товстіше, щоб не відчувати камінчики). Чоботи вдягала тільки у зливи – так само мокро, але краще тримає стопу, бо в мокрих сандаліях йти небезпечніше.

В цей день на мене та інших пілігримів чекали круті підйоми та спуски:

• Крутий підйом від Деби до Ерміта-дель-Кальваріо, набір висоти 200 м.
• Крутий підйом з Олаца (Taberna Zelaieta, набір висоти 250 м).
• Довгий і крутий спуск перед Маркітою з деякими дуже брудними ділянками, 350 метрів вниз.

У Дебі потрібно пройти ще 1 км, щоб потрапити на інший берег річки. А далі починаються пагорби та схили невисоких гір. Між Дебою та Маркиною немає міст чи сіл, окрім парочки ресторанів по дорозі. Я відчула себе, мов їжак, що заходить і виходить з туману. Майже весь день так йшла по вологим горам з евкаліптового лісу. Де ні де той ліс був вирубаний, і це була дуже сумна картинка. Розумію, що евкаліпт тут зростає не просто так – його вирощують, вирубують і знов саджають.

Зупинилася у кафе Zelaieta Taberna Jatetxea на сніданок – свіжа гаряча тартілья з кавою були дуже в тему у той момент. Я зігрілася і пішла далі. Декілька пілігримів йшли паралельно, ми обгоняли один одного. Але майже весь час була сама у лісі на мокрих грунтовках. Але я дійшла до Маркіни, де поселилася в монастирському альберго.

Також є альтернативний варіант – треба пройти додаткові 7 км від Маркіни до монастиря Зенаруза і залишитися там на ночівлю. я наступного дня по дорозі зупинилася в монастирі, а ночувала у монастирі в Маркіні.

Маркіна

Через дощ я майже не побачила це містечко, розташоване посеред гір. Але по дорозі до альбергу заглянула у одне доволі цікаве місце. В точно будете йти повз – тому раджу побачити зсередини каплицю Ermita de San Miguel de Arretxinaga, в середині якої розташований величезний камень. Вражає ця каменюка тим, що виглядає як первинний вівтар, а сучасне освітлення ще більше вражає еклектикою цих стилей та часів.

Альберго Convento del Carmen, де я заночувала, дуже скромне, але має все необхідне для паломників. Кімнати на 6 людей, душові, кухня – пропонують прості сніданки, патіо, яким я не помилувалася через дощ.

Де зупинитися в Маркіна:

• Albergue de peregrinos Convento del Carmen – дуже просте місце з основними та необхідними послугами. Вони приймають усіх паломників, створюючи атмосферу справжнього прийому для паломників. Кухня не застосована для готування – є тільки мікрохвильова піч та столи для прийому їжі.
• Pilgrimshouse – Це чудова квартира з 3 спальнями та повністю укомплектованою кухнею, ідеально підходить для групи паломників.
• Dúplex Markina Xemein – чудово обставлена ​​квартира прямо в центрі міста. З балкона відкривається вид на головну площу та церкву/монастир.

День 4: Маркіна – Герніка

25 км: Маркіна – Ірузуб’єта – Болібар – Монастир де Зенаруза – Мунітібар – Берріондо – Герніка

Речі майже не висохли, тому що дощ не зупинявся всю ніч. Я оплатила несмачний сніданок у альбергу, тому що вирішила вийти рано і попереду мене чекав день без барів та кафе.

Знов стежка повела уверх у гори, саме там розташований дуже красивий монастир Зенаруза – набір висоти 250 м. Якщо б не погода, з пагорбу, на якому він розташований, можна було б побачити красиві краєвиди. Але я зайшла до монастирю, щоб побачити його стародавню архітектуру.

Далі на маршруті чекали кілька підйомів і спусків, багнюка на стежках як день тому, але я вже вирішила йти у черевиках, бо було слизько у сандаліях. І це було вірне рішення – на мене ще й чекали мокрі слизькі дерев’яні сходи, на яких у погану погоду – дуже слизько.

Але потім вийшло сонце я я побачила чудовий старовинний міст, що побудований ще за римські часи. Зупинилася, щоб його познімати з боку річки.

Міст Puente siglo XVI-ARTZUBI- Zubi XVI розташований за 10-15 хвилин до входу на околиці Герніки. Ним проходять всі пілігрими, як і 700 років тому. Він чомусь настільки вразив мене, що я і досі згадую це місце і тепле сонце, яке вийшло у другій половині дня і підсвітило міст для мене і цієї світлини.

Герніка

Вхід у Герніку – це довгий трохи тяжкий спуск, особливо якщо ви як я йдете у не дуже зручних чоботах. Цей день я дуже довго йшла по горам, тому коли дійшла до муніципального альберго – вільних місць не залишилося. Це було не дуже приємно, враховуючи, що готелі в Герниці доволі недешеві. Але оспітальєро дала мені адресу невеличкого готелю, куди можна убло поселитися за 30 Євро (замість 10 Єво в альберго – зараз звісно ціни інші). Фактично це ресторан, що має кімнати над баром, які здавали пілігримам. Добре, що на відміну від альберго, готель був розташований у самому центрі – біля нього було багато барів та ресторанів. А ще можна було відпочити та прогулятися цим відомим всьому світові містом.

Я погуляла містом, зїла декілька пінчос у барі, випила бокал вина – баскська кухня і тепер моя улюблена серед всього, що я куштувала в Іспанії.

Герніка – колишня столиця Країни Басків, яка єднала весь бакський народ. Саме тут знаходиться дерево басків, яке постраждало як і все місто у 1937 році, коли під час громадянської війни в Іспанії Франко вирішив знищити Країну Басків і її столицю. Домовившись з гітлерівським люфтваффе, він віддав наказ знищити місто бомбами, яки скидали з літаків. Операція відкрила Франко шлях захоплення з Більбао та перемоги його військ на півночі Іспанії.

Місто повністю зруйнували, а потім знов збудували. Але Герніка залишилася символом свободи басків. Саме цій трагедії Пікассо присвятив свою картину “Герніка” – мозаїку цієї картини можна побачити на одній зі стін у місті.

Де зупинитися в Герниці:

• Akelarre Ostatua – готель з невеликими простими номерами в центрі міста.
• Hotel Boliña – прості кімнати за 50 Євро за двох, гарна альтернатива альберго, особливо, якщо ви плануєте йти не влітку, коли альберго закриті.

День 5-6: Герніка – Більбао

33 км: Герніка – Ларрабецу – Лезама – Більбао

Це довгий і складний етап на Camino del Norte. Багато хто розбивають його на дві частини, тому що він веде через гори, немає посередині барів або місць для відпочинку. На останні 8 км припадають передмістя промислового міста Більбао – це заводи та величезні забори, вздовж яких треба йти декілька годин (якщо важко і неприємно чи дуже спекотно – можна завжди проїхати на автобусі).

Перша половина маршруту – суцільні підйоми та спуски. На вас чекає крутий підйом від Герніки та набір висоти 220 м. До того ж протягом перших 17 км немає місць, щоб зупинитися, щоб поїсти – беріть щось перекусити із собою. Я поснідала в кафе у Герніці, а по дорозі якийсь пілігрим пригостив мене смачними черешнями.

Мені пощастило – в той день нарешті вийшло сонце, але деякі ділянки, приблизно на 13 км, були грунтовими і тому були дуже брудні. Відрізок маршруту по дорозі від Goiko Elexalde до Zamudio, близько 10 км, без тіні. І дуже крутий підйом по дорозі на Монте Аро з наступним крутим спуском до Більбао, 320 м вгору та вниз. Майте це на увазі, було дууууже жарко.

Більбао

Більбао — велике місто з гарною історичною частиною, багатьма готелями, хостелами, ресторанами, супермаркетами, банкоматами тощо. Якщо у вас є час і ви хочете залишитися на два дні в одному місці, Більбао — чудове місто для цього.

Я давно мріяла побачити Більбао, тому залишилася тут на дві ночі у хостелі. До того ж, були вихідні і в місті проходив фестиваль світла, бари були повні людей у карнавальних костюмах. Було дуже цікаво і весело. А ще, я хотіла побувати в одному красивому місці біля Більбао – на острові Сан Хуан Гесталугаче (San Juan of Gaztelugatxe), до якого я дісталася на автобусі.

А біля нього є чудовий пляж – Playa de Bakio, до якого я дійшла пішки після відвідування острівця з каплицею на ньому. Було дуже жарко, я поплавала в океані й здивовано дивилася як дихає океан: побачила прибуття води під час купання.

До того ж обов’язково під час перебування у Більбао треба подивитися Сучасний район Більбао, Музей Гуггенхайма, Пасео де ла Меморіа, Парк да Рібера тощо.

Окремо про Гесталугаче

За 30 км від Більбао є ​​острів Гастелугаче, що утворився мільйони років тому в результаті вулканічного виверження. Острів з’єднаний із сушею довгим рукотворним мостом. На вершині острова стоїть каплиця Сан-Хуан де Гастелугаче, зведена ще в Х столітті на честь святого Іоанна Хрестителя.

До неї ведуть круті кам’яні сходи з 237 ступенів. За легендою, святому знадобилося всього три кроки, щоб подолати невеликий острів і наздогнати диявола, який він переслідує. На честь такого своєрідного рекорду, на місці перемоги добра над злом, і збудували каплицю.

Згідно з історичними даними, що йдуть у туманне минуле, в XI столітті каплиця належала ордену тамплієрів. А потім ненадовго стала монастирем, притуливши на кілька століть ченців. Вони у свою чергу поступилися своїм місцем у XIV столітті лицарям Біскайї, що боролися на неприступних скелях з королем.

У XVI столітті в каплиці жив пустельник, який попереджав моряків дзвоном про грозу. Можливо тому у місцевих моряків з’явилася традиція приносити подяку Святому Іоанну в сплату за благополучне повернення додому.

Сьогодні церква більше нагадує музей, який збирає пожертви людей, які просять заступництва та допомоги святого. Уламки човнів прикрашають вівтар, а на стінах висять картини місцевого художника, який за сумісництвом ще й доглядач церкви. Туристи люблять це місце за красу видів, що відкриваються, і за можливість загадати бажання, тричі вдаривши в дзвін. Воно обов’язково здійсниться, головне – щоб було від щирого серця.

Де поселитися в Більбао:

• Bilbao Akelarre Hostel – я зупинялася на два дні в цьому хостелі в центрі міста на березі річки. Дуже симпатичне і зручне місце для прогулянок містом, також неподалік зупинка автобуса, що прямує до острова Гесталугаче.
• Хостел Claret Enea – муніципальний альберго, розташований на шляху, але не в центрі міста, скоріш навпаки. Працює з травня по жовтень.
• Pension H30 SALCES Licencia HBI01292 – дуже гарний пансіон з чистими красивими номерами і демократичною ціною, розташований в Старому Більбао.

День 7: Більбао – Побенья

26 км: Більбао – Гечо (річка)/Крусес – Ретуерто – Сестао (гори) – Португалете – Ла Арена – Побенья

Є два способи вийти з Більбао на Каміно: перший – вздовж річки через передмістя Portugalete, другий – підіймаючись уверх угору, подалі від річки. Перший більш простий та цікавий, другий – довший і він не проходить через сучасну частину Більбао, наприклад, музей Гуггенхайма тощо, плюс він має крутий підйом і спуски.

Я пішла по набережній, до незвичного транспортного висячого моста Біскайя (Vizcaya), що єднає два береги і два передмістя: Португалете та Гечо. Початок прогулянки був гарний: вздовж річки, повз сучасну частину міста. Друга половина проходила через промислове передмістя Більбао. Щоб потрапити на протилежну сторону, вам доведеться перейти міст. Переїзд на такому рухомому мості займає 2 хвилини та 2 євро.

Деякі люди пропускають цю частину і сідають на автобус з Більбао до Португалете, тому що не хочуть йти пішки промисловими районами міста. Приблизно 8 км після сучасної частини Більбао до Гечо ви йдете через промислову зону, досить нудний пейзаж.

Я йшла офіційним (історичним) маршрутом, який проходить по велосипедному/пішохідному маршруту майже весь шлях до пляжу La-Arena. Альтернативний маршрут більш урбанізований і проходить через деякі населені пункти та дороги.

Побенья

Це малесеньке село біля пляжу, робити тут немає чого, окрім як піти на пляж, посидіти в барі тощо. Я прийшла до альберга за годину до поселення, встала в чергу (тут поселення в залежності від того, хто прийшов першим). Дочекалася заселення, кинула речі і пішла до пляжу. Не купалася, просто дивилася на океан.

Альберго дуже скромний, донатіво – даєш стільки, скільки можешь (на той час вважалося, що мінімум – це 5 Євро, тепер мабуть 8-10). Мені дуже запам’яталося, що в той вечір було дуже багато пілігримів, деякі спали на матрасах на полу. А хтось навіть у тенті на вулиці. А вночі почалася злива, і вони теж зайшли всередину і спали на свої килимках на кухні на полу.

Взагалі той альберг більш схожий на піонерський табір – оспітальєро мов вихователь шикав на всіх після 10 вечера, не давав спілкуватися навіть тихенько. А всім у кімнаті через це було дуже смішно і замість тиші стояв рогіт – ми ржали як діти, така кумедна ситуація.

Де поселитися в Побенья:

• Albergue de peregrinos de Pobeña – муніципальний альберго донатіво – є пралка, мікрохвильова, декілька душів, неподалік пляж. В кімнаті по 25-30 людей.
• Casa Rural Mugarri – дім з гарними кімнатами, постілью та рушниками, біля нього дуже гарний ресторан.

День 8: Побенья – Ісларес

23 км: Побенья – Онтон – Бальтезана – Сантуллан – Кастро Урдіалес – Ісларес

Сьогодні Каміно майже весь день проходить уздовж узбережжя. Я почала свій шлях рано вранці і змогла насолоджуватися прекрасним сходом сонця – найкращим краєвидом дня.

Чудова стежка Пасео Іцаслур – перша частина маршруту від Побенья, з океанськими видами тягнеться біля 5 км. Пройшовши її я залишаю позаду Країну Басків і потрапляю в Кантабрію, яка не менш приголомшливо красива, але трохи дешевше.

У Онтоні маршрут розпадається на дві частини (я тут трохи поблукала, щоб вийти на ту, що йде біля моря). Отже, один маршрут йде вздовж узбережжя (альтернативний шлях), а інший йде вглиб країни – угори (оригінальний шлях). Обидва маршрути промарковані.

Прибережний маршрут приблизно на 5 км коротший за офіційний і тут ви дійсно бачите більше узбережжя. Але є недолік – треба пару км пройтися хвилястою автомобільною дорогою.

Якщо ви плануєте зупинитися в Кастро-Урдіалесі, вибирайте довший маршрут, інакше ви прибудете в місто занадто рано і вам доведеться чекати пару годин, поки альберги відкриються. Якщо ви плануєте продовжувати йти пішки далі – саме так зробила я, раджу купити їжу в Кастро Урдіалес, інших магазинів по дорозі не буде. Я купила фрукти та овочі, тому що планувала зупинитися на ніч у кемпінгу на березі океану.

Кастро Урдіалес

Кастро-Урдіалес — чудове місто з гарною набережною, красивим замком, кількома церквами, багатьма барами та ресторанами. Я витратила пару годин на це місто – попити кави, подивитися на набережну і чудову церкву Iglesia de Santa María de la Asunción. Дуже рекомендую подивитися на неї зсередини – вона неймовірно красива. Особливо мене вразили статуї святих та Ісуса – вони мов живі, аж мурахи пішли по тілу.

Далі мій шлях (біля 2 км) йшов стежками та пасовищами вздовж океану. Традиційно я пару разів заблукала, подрала коліна об кущі, але вилізла на шлях, побачивши стрілки Каміно. Коли прийшла в Ісларес, була трохи розчарована.

Пройшовши 21 км, я сподівалася на найпростіші радощі – ліжко, гарячий душ та можливість приготувати вечерю на кухні. А замість цього – хостел був закритий на профілактику чи ремонт, йди Іра тупіть ще 3-4 км по спеці. Від такого сльози підступають до очей і накочує нестерпна туга, разом з величезною мозолью, від якої кожен крок як куля в спину.
Місцевий мешканець показав дорогу до кемпінгу, де можна було заночувати.

Я пішла у сусідній кемпінг, де пілігримам давали знижки – можна було з кимось поселитися у маленькій кабіні (металева хатка), або у 8-місному наметі. Мені дісталося місце у кабіні разом з пілігримом похилого віку, який дуже хропів. Але беруши завжди рятують від цих проблем. Отже вирішила кардинально розібратися зі своїми мозолями, знову зняла compeed, відрізала зайву непотрібну шкіру і залишила сохнути цю красу на всю ніч. І це спрацювало!

Після поселення я пішла на місцевий пляж и навіть поплавала в океані до того, як вода пішла від узбережжя. Подивилася, як сідає сонце і пішла годувати комарів, які в той вечір мене зжерли у кемпінгу.

Де поселитися в Кастро Урдіалес/Ісларес:

• Camping Playa Arenillas – кемпінг в Ісларес, де я ночувала біля океану.
• Albergue de Santullán – чистий недорогий альберго в Кастро-Урдіалес, який можна забронювати заздалегідь на Booking.com

День 9: Ісларес – Сантонья

22 км: Ісларес – Ель-Понтаррон – Ель-Пуенте – Ліендо – Ларедо – Сантонья

У першій половині етапу доведеться обійти річку через міст, що розташований у селищі Ель-Пантаррон. А ще тут біля мосту доведеться обрати один з шляхів: гірський офіційний, або трохи по трасі і потім вздовж океану – альтернативний маршрут. Я обрала той, що ближче до моря, хоча й довелося пройти близько 6 км до Лієндо по узбіччю жвавої траси.

Офіційний шлях набагато довший, різниця складає близько 6 км, ніж той, що я пройшла. Також на офіційному досить довгий та крутий підйом угору. Зате я побачила приголомшливий вид на море на шляху між Ліендо та Ларедо. Стежка йде високо по горах, що височіють над водою – види тут фантастично красиві.

Ішла горами вздовж моря, зі стійким відчуттям, що я знову в Криму. Згадала свій перший кримський похід влітку 2007 року і мало не розплакалася – як все змінюється: Крим окупований, я туди можливо ніколи не потраплю, а тут в Іспанії схожі краєвиди і відчуття були так само свіжі.

Потім п’ять кілометрів я спускалася, як печена картопля, до Ларедо – курорт на величезній піщаній косі, де вдень немає де сховати тушку від нещадного сонця. Місто Ларедо – величезний пляж вражає, шлях веде через Старе місто Ларедо з численними ресторанами та барами.

Але я запланувала йти далі, у Сантонью, тому довелося піти у бік від моря, сучасними районами, щоб дістатися парому (катеру), що перевозить пасажирів через лагуну. Щоб дістатися з Ларедо до Сантоньї, потрібно сісти на невеликий пором; перший пором відправляється о 9 ранку, потім ходить весь час. Перехід займає приблизно 5 хвилин. 

Сантонья

Коли кораблик привіз мене з піщаної коси гарячого Лоредо в миле містечко Сантонья, я одразу ожила. Запах моря і морепродуктів, білі стіни приморського містечка, ароматні фрукти та овочі, альберго в старій будівлі з високими стелями. Рай…

Помилася, відпочила і увечері пішла шукати що поїсти. Це дійсно рай – кожне кафе та ресторан пропонували морську кухню. Я замовила морські гребенці, пасту з морепродуктами, вина. Наїлася так, що мене можна було котити по вулиці. Але я прогулялася набережною, щоб хоч трошки розтрясти калорії.

Їла я в Каміно дель Норте як шалена – бо кухня ну дуже смачна. Ці морські гади, пінчоси, риба та таріалья зводять нанівець усі кілометри, що я проходила вдень. Вага не змінювалася, але моя фігура чомусь становилася кращою.

Де зупинитися в Сантоньї/Ларедо

• Albergue juvenil Turístico-Deportivo de Santoña – гарний дешевий альберго в Сантоньї зі всіма зручностями.
• ALOJAMIENTO CASA LEÓN – дуже чисті кімнати в пансіоні за низьку ціну.
• Alojamiento Miramar – теж недорогі гарні кімнати за доступну ціну – гарно для пари, також є одномісні номери.
• Albergue-Residencia Casa de la Trinidad – недорогий альберго в Ларедо, за 10 Євро – ліжко в гуртожитку, за 15 євро – окрема кімната.

День 10: Сантонья – Сантандер

28 км: Сантонья – Гама – Сан-Мігель-де-Меруело – Ноха -Галізано – Сомо – Сантандер

До речі, з Ларедо ви можете йти як прибережним маршрутом через Сантонью, або піти вглиб країни через Коліндрес. Я намагалася постійно бути біля океану, щоб побачити кілька чудових пляжів: Playa de Berria, playa de Trengandin, скелі, пагорби тощо.

Але вранці я вийшла з Сантоньї та пішла в бік океану. Погода різко змінилася з 34 до 22 градусів, йти можна довго, тільки ноги не дозволяли йти довше. Пройшла повз величезну тюрму, і нарешті дісталася пляжу. Шлях йде по піску, але треба перелізати через гору, що розділяє два пляжі. В принципі це не важко, якщо в вас немає проблем з колінами – весь пагорб Punta El Brusco вкритий піском, який сповзає з-під ваших чобіт.

Дуже красиві пляжі Playa de Berria та Playa Trengandín, на прикініці останнього на березі розташоване містечко Ноха. Тут можна випити кави в кафе на березі, або на площі Пласа-де-ла-Вілла, зайти у церкву Сан-Педро.

Гуемес

Більшість пілігримів планують в цей день ночівлю в Альберго в Гуемесі – Albergue de Peregrinos de Guemes. Це альберг, який відкрив ентузіаст Каміно – падре Ернесто. Він багато зробив для розповсюдження інформації про Каміно – дійсно легендарна особистість.

Але окрім того, що кожен вечір він зустрічає пілігримів, надає їм ночівлю за невеликі гроші. За це пілігрими слухають його проповеді про мир у всьому світі (фактично його власні думки на різні речі, які можуть не співпадати з вашими). Я не захотіла бути частиною щоденної вистави цього чоловіка, при чому відмовлятися неможливо. Тому я пішла далі у Сантандер.

З Гуемеса у вас є два варіанти маршруту: 15 км і 13 км. Найдовший маршрут є найкрасивішим, звідси відкриваються одні з найкращих краєвидів на Camino del Norte. Маршрут пролягає вздовж узбережжя повз приховані пляжі, вражаючі скелі та нереальні краєвиди.

Останню частину шляху від Ларедо до Сомо шлях йде по пляжу, якщо день гарний, ви можете зупинитися тут, щоб поплавати або просто насолодитися краєвидом. Навіть влітку на цьому пляжі небагато людей. Але коли я там йшла були хмари, купатися не хотілося, хотілося скоріше дійти до ночівлі – так я втомилася.

Сантандер

В той день я вирішила пройти 28 км, але коли йшла в хостел у Сантандері, в мене було відчуття, що можу не дійти до ліжка – ноги боліти так, що підошви палило вогнем. До речі, я йду вже 10 днів. І хоча один із них був “відпочинком” у Більбао, я і там встигла намотати близько 25 км – не сидиться на місці.

З Сомо мене врятував катер, що курсує лагуною. Замість того, щоб йти зайві кілометри навкруги автодорогою, я за 15 хвилин перепливла її на катері.

Якщо в вас є зайвий час, краще зупинитися на два дні в Сантандері. Це дуже гарне місто з чудовими пляжами, ресторанами та барами та багатьма цікавими місцями, які варто побачити. Але, на жаль, в мене не було часу, і дууууже боліли ноги. Я не могла гуляти – тільки лежати, або сидіти на краю ванної, опустивши ноги у холодну воду. Навіть поїсти я вийшла з великою біллю у стопах.

Де зупинитися в Сантандері:

• Albergue de peregrinos Santos Mártires – дешевий простий альберго, що приймає пілігримів.
• Santander Central Hostel – зупинялася у цьому хостелі, бронювала його за добу через Booking.com.
• Hospedaje Magallanes – гарний пансіон, якщо ви подорожує парою, двомісні номери за дуже адекватну ціну.

День 11 – Сантандер – Іззарія

30 км: Сантандер – Мар – Буу де Пієлагос – Сантільяна-дель-Мар – Оренья – Каборредондо

Вранці мені було вже краще, але ноги ще боліли. Сьогодні за інформацією двох пілігримів ( тих, хто тут уже ходив), дізналася, що немає сенсу тупотіти всі 37 км від Сантендер до Сантільяна дель Мар. Порекомендували меня через мій стан проїхати частину шляху на поїзді. Нічого важливого я не втратила, пропустивши індустріальну частину Сантандера, де треба було йти повз паркани та тротуарами між домами та заводами.

Я сіла у потяг та доїхала до містечка Буу де Пієлагос, звідки пішла пішки спочатку через міст над річкою Пас, і далі селами та полями. У другій половині, приблизно за 2 км від Поланко, починається гарний пейзаж сільської місцевості: містечка, села та каплиці. Ще в Сантендер купила якусь чудово величезну черешню і їла її по дорозі, вішала на вуха замість сережок як у дитинстві.

Сантільяна-дель-Мар

Сантільяна-дель-Мар – чарівне містечко з багатьма цікавими пам’ятками всередині та околицях. Санталіна дель Мар виявився зовсім не на морі як може здатися з назви, а дуже не близько від нього (якщо пішки тупотіти). Містечко симпатичне, туристично вилизане.

Але кількість автобусних туристів та пілігримів мене злякала – вирішила не зупинятися тут на ніч. Погуляти, подивитися місто, попити каву – було ок. Години вистачило, щоб оглянути зовнішній антураж і вирішити, що мені треба подалі від музеїв та їхніх відвідувачів.

За порадою знайомої пілігримки Ірини я пройшла ще п’ять чи шість кілометрів і потрапила до села Каборредондо. Там я заселилася до альберго Іззара. Затишний альберг на 20 ліжок, половина з яких залишилася порожньою, привітний господар, чистота і спокій. Я завалилася спати о 5-й вечора, а прокинулася 9 -й, поїла у сусідньому барі і знову заснула – вчорашня втома дали про себе знати – я набиралася сил на наступний день.

Де зупинитися в Сантільяна-дель-Мар:

• Хостел El Convento – хостел для пілігримів у монастирі, що надає ночівлю, вечерю та сніданки.
• Albergue Gándara – 3-4 місні номери гуртожиткового типу за недорогу ціну.
• Hotel Los Angeles – недорогі окремі кімнати зі сніданками, є кімнати на трьох з окремими ліжками для компанії пілігримів.

День 12: Каборредондо – Сан-Вінсенте-де-ла-Баркера

22 км: Каборредондо – Собрельяно – Комільяс – Сан-Вісенте-де-ла-Баркера 

Цей день був чудовий, я весь день йшла селами, знімала на камеру пагорби і пляжі, дороги, приховані листям дерев як тунелями, якісь фантастично красиві церкви – архітектура саме змінилася і тут часто-густо готика.

Я легко пройшла 22 км, зустріла Сару з Австралії та Леона зі Швейцарії, з якими бачилася востаннє напевно тиждень тому, у горах до Герніки. Постійно миготять одні й ті самі обличчя – посміхаємося і махаємо один одному, живемо в тих самих місцях, розмовляємо.

Мозоль гоїться, сандалії рятують від втоми. Фізичні страждання починають відпускати – я почала відчувати кайф від довгого шляху.

Прекрасний морський краєвид біля в’їзду в Комільяс – гарне місто з неймовірними пам’ятками, пляжами, гарною площею, багатьма барами та пекарнями. В Камільяє розташований не всім відомий шедевр Гауді – це палац Ель-Каприччо — літній особняк, побудований ц 1883—1885 годах по проекту Антоніо Гауді.

Сан-Вінсенте-де-ла-Баркера

У Сан-Вінсенті-де-ла-Баркера я зупинилася в альберго Nómada Hostel біля церкви Санта Марія де Лос Анджелес (думаю ніякого відношення до Штатів ця церква не має)).

Взагалі чудове місто, звідси, до речі, починається інший шлях – Каміно Лобанієго. І муніципальний альберго приймає як пілігримів, що йдуть Норте, так і тих, хто тільки починає свій шлях від моря до гір.

Якщо в вас буде достатньо часу – раджу перед тим, як йти у місто, при в’їзді в Сан-Вісенте-де-ла-Баркера можна спуститися на пляж і пройти по піску через місто до мосту Пуенте-де-ла-Маса. Пляжна дорога трохи коротша, кілька гірок пропускаєш і приємно роззутися і пройтися босоніж по піску.

Де зупинитися у Сан-Вісенте-де-ла-Баркера:

• Pensión Arenal – простий та дешевий пансіон з одно-двохмісними номерами за невелику ціну.
• Nómada Hostel – зупинялася тут на ніч: гарні хоспітальєро, невеликі кімнати, є кухня, пропонують сніданки.
• Posada El Labrador – чудовий приватний пансіон з одно-двомісними номерами та сніданками.

День 13: Сан-Вісенте-де-ла-Баркера – Буельна

26,5 км: Сан-Вісенте-де-ла-Баркера – Коломбрес – Ель Пераль – Ла Франка – Буельна

Вранці хотіла надіти улюблену синю майку і до мене дійшло, що я залишила її сушитись далеко від мого ночівлі в попередньому альберго. Ну, значить настав час попрощатися з нею.

Після сніданку в альберго, душевно розпрощавшись з хоспітальєро, я пішла далі по стрілкам. А через 2,5 км топтання вздовж полів щось стрільнуло мені в голову (вчасно), і я зрозуміла, що забула зарядку для айфона. Весело! Але це не якась стара майка – від цієї штуки залежить безпека, можливість негайно зателефонувати, написати. Коротше, я пішла назад. Всі, хто йшов назустріч, ставив запитання куди я зібралася. Довелося неабияк попітніти, щоб повернутися – гірки і пагорби. І ті ж у зворотний бік.

У результаті намотала зайві п’ять кілометрів. І звичайно втратила близько півтори години. Далі йшла не так весело, як стартувала, але зрештою обігнала кілька німців, австралійку, і ще когось, кого зустріла, коли бігла за своїм зарядним пристроєм.

Колоніальні будівлі в Unquera

Виявився досить довгий пішохідний день з кількома пагорбами, які потрібно підкорити, і кількома місцями, щоб зупинитися, щоб поїсти між ними. У містечку Unquera я перейшла з провінції Кантабрія та потрапила в Астурію. У містечку Коломбрес я поїла тарталії з кавою о 12 годині, постояла хвилин п’ять на месі в якійсь церкви, та пішла далі. Частина шляху йшла вздовж залізниці, частина вздовж трас, але й у лісі теж було десь прогулятися.

Зверніть увагу, а Коломбресі ви побачите дуже красиві в колоніальному стилі будівлі. Такі в Іспанії будували саме в Астурії. Біля деяких можна навіть побачити таблички з описом власників. Такі дома будували так звані ” індіанці” – емігранти, які повернулися збагаченими після перебування в Америці. Дуже красива архітектура.

Протягом перших 9 км від Colombres є лише один маршрут, який веде вздовж дороги. Після цього в Pendueles ви можете вибрати між офіційним маршрутом і продовженням прогулянки вздовж дороги або прямуванням Sendero de la Costa.

Буельна

До Льянеса я не дійшла в той день – зупинилася у прохідному селі Буельна в Альберго Санта Марина. Виявилося, що місцевий хазяїн якийсь важливий пілігрим. По всьому альберго розвішано його фото в обіймах з кардиналами. Тут пропонували вечерю, бо у селі лише один бар з напоями. Окрім нього гуляти було нема куди. Треба було дотягнути до Льянеса, але сталося як сталося.

Вночі почався дощ. Цей астурійський дощ буде лити пять днів майже без зупинки. Мені доведеться пройти вся стадії прийняття дощу.

Де зупинитися в Буельна / Коломбрес:

• Albergue Casa de Peregrinos Colombres – гарний альберго донативо в Коломбресі.
• Valbanera – недоригий та дуже чистий пансіон з номерами на 2-4 людей – гарна альтернатива для компанії пілігримів.
• Альберго Санта Марина – Чудовий хостел, якщо ви йдете пішки Ель-Каміно. Хороший сніданок і смачна вечеря доступні на території готелю. Дуже привітний персонал. Загалом місце дуже зручне, але ліжка могли б бути кращими.

День 14: Буельна – Поо

16 км: Буельна – Льянес – Поо

Офіційний маршрут трохи коротший і передбачає досить багато прогулянок уздовж дороги з деякими лісовими пейзажами. Прибережний шлях Каміно-дель-Норте довший, він проходить по пішохідній доріжці та йде узбережжям, відкриваючи вражаючі краєвиди. Щоб дістатися до прибережного маршруту в Pendueles, спочатку слідуйте маршрутом до кемпінгу La Paz (Playa de Bretones), звідти слідуйте стежкою GR-E9, яка приведе вас до Льянеса.

Я пішла вздовж океану

Що краще – йти 35-градусною спекою або мокнути весь день під дощем? Я обираю спеку, втім це мій постійний усвідомлений вибір, а не сьогоднішня забаганка. Хоча іноді буває дуже херово йти під спекотним сонцем.

Вранці визирнула у вікно, так само ллє, як і всю ніч поспіль. Одяглася і пішла – черевики waterproof (ха-ха), дощовик такий серйозний – тягала його на собі два тижні. Через годину я вже хлюпала водою у своїх ботах, а дощ підступно пробирався під дощовик. Добре, що здогадалася йти в шортах, а не в штанях – мокрі штанини, що прилипають, набагато гірше, ніж голі мокрі ноги. Дощ був теплим – +21 на дворі, це як пів дня йти під прохолодним літнім душем, тільки з рюкзаком за плечима.

Спочатку мені здалося, що все абсолютно некомфортно, але людина – істота живуча, через пару годин з’явилося філософське ставлення до того, що відбувається, а ще через пару я як справжній буддист йшла без думок про дощ, просто йшла.

Дійшовши годин через п’ять до міста Llanes відчула – теплішає, а потім і дощ став зменшуватися, а коли зовсім закінчився я зовсім подумала: ось дива які – варто підійти до альберго, так і погода змінилася. Та так, що до пройдених під дощем 16 км я додала ще 6 стежками над океаном.

Нарешті я його (океан) сьогодні знову побачила. А то йдеш під дощем і тільки бачиш свої мокрі боти та бруд, що перемежується з асфальтом. Вода блакитного кольору, невеликі, але галасливі хвилі, скелі та запах – свіжий та морський. Ніяке туристичне місто не зрівняється з цим буянням природи, немає слів, як вона мене заряджає, її дикі неконтрольовані простори. Дякую їй за просвіти на небі та можливість побачити щось велике та масштабне.

Льянес

Льянес – гарне містечко з багатьма ресторанами, пекарнями, барвистою гаванню, вузькими вуличками тощо. Але коли ви мокрий і ваші ноги вже розкисли у чоботах, вся ця краса не сприймається взагалі. Я йшла вулицями Льянеса і мріяла про гарячий душ та сухий одяг.

Я пішла у сусіднє селище Поо, де знайшла все те, про що мріяла весь день. Сьогодні ночую в чудовому приватному альберго (тут з муніципальними туго). Розташований недалеко від пляжу, годують сніданком із домашніх продуктів – молочка, йогурти, місцева курка особисто для мене знесла свіже яйце на сніданок.

Де зупинитися в Льянес/Поо:

• Albergue La Estación – знов муніципальний альберго на станції в Льянесі – просто, але недорого і комфортно.
• Casa de Aldea la Galeria – тихій спокійний пансіон в Поо, для пари ідеально.

День 15: Поо – Куерес/Рібадеселья

21 км: Поо-Селоріо-Барро- Куерес

Знову дощовий день, кілька годин йшла по суху, а потім знову полилося, та так, що блимало і гриміло дуже громко. Я попала у грозу!

Але я вже звикла замотуватися у свій дощовик і шльопати по калюжах, поринаючи глибоко усередину себе. Поринула настільки глибоко, що пішла не в той бік, загубивши стрілки. Результат: по коліно в багнюкі та кропиві йшла лісом, блукаючи в пошуках дороги – ледь знайшла. Фух!

Хороший пішохідний етап на Каміно-дель-Норте, здебільшого стежкою з невеликою дорогою, повз чудові села, через ліс. Маршрут промаркований досить добре, по дорозі кілька барів і ресторанів. Останні 7 км до Рібадесельї – це лише поля.

По дорозі побачила:

• Церква Нуестра-Сеньйора-де-лос-Долорес на пляжі поблизу Ньємбро
• Пляж Сан-Антолін, повз Ніембро

Коли залишалися якісь п’ять кілометрів до міста Ribadesella, в яке я прямувала, на шляху побачила новенький на той час альберго Reposo del Andayon у селищі Cuerres. Запитала у пілігримів, що сиділи біля входу ціну – Donation! Вау, ось це вдача – всього десять місць, але яка чудова ночівля мені дісталася, після двох тижнів сну незрозуміло де і як. Рай відчинив мені свої двері.

Його власниця – Кетрін була весь час разом з нами, багато говорили, з піснями під гітару – вечір пройшов просто фантастично. Атмосфера, комфорт, саме місце та господарка – я ніколи не забуду цей вечір і цій чудовий альберго.
(З 2019 року цей чудовий дом працює як еко-готель casa-rural)/

Житло в Ribadesella

Альберго в цьому дуже туристичному місті немає – тому, або треба йти далі, або зупинятися на ночівлю у пансіонах чи кемпінгу Camping Playa Sauces за містом.

• Pensión Argüelles≫ – недорогий пансіон в Рібадеселья, ціни нижче ніж у готелях.
• Pensión Arbidel≫ – ще один вариант для одно-двомісного розміщення.

День 16: Куерес – Ла-Ісла

22 км: Куерес – Рібадеселья – Ла-Еспаса – Ла-Ісла

Я в La Isla, в муніципальному альберго за п’ять євро – дикий контраст із тим місцем, де я ночувала вчора. Але все по порядку.

Вранці я попрощалася з Катаріной – чудовою власницею альберго і пішла полями і переважно асфальтовими дорогами до Рібадеселья. Це затишне місто для серфінгу з парою ресторанчиків у Старому місті (перед мостом), мальовничою гаванню, прекрасним пляжем Плайя-де-Санта-Маріна.

Сьогодні весь шлях був без дощу, навіть сонце вийшло. Гарна погода спровокувала мій інтерес до найближчого пляжу, що розташований поза шляхом і стрілками. Там обіцяли скам’янілі сліди динозаврів. Тому я пішла доріжками та стежками вздовж океану – і не пошкодувала. Краса!

Купила фруктів на ринку в Рібадаселья і вирушила на пошуки пригод. Спустилася до пляжу Huellas Dinosaurio Acantilados de Tereñes зі скам’янілими слідами динозаврів і знайшла відбиток.

Потім вийшла на стежку і знову проміняла її на можливість пройтися величезним пляжем Плайя-де-ла-Вега. Красива вийшла прогулянка вздовж узбережжя з незайманими пляжами на шляху до Ла-Ісла.

Щоправда, був сильний вітер, але ці піщані порожні безкраї простори мене дуже порадували – там майже не було людей. Після пляжу повні черевики піску і підсумок + 2 величезні мозолі.

Годині до третьої я дійшла до альберго, було ще багато місць, випрала речі, о п’ятій сходила в магазин зі знайомими пілігримами. Наварили пасти з помідорами та сиром, випили сидру та вина, пограли в карти та так, що від сміху болів рот і живіт.

Житло в Ла-Ісла/Колунга

Альберго муніципаль в Ла Ісла – дуже занедбаний, кімната на 22 людей, але була кухня і пралка, де за додаткові гроші можна було попрати речі. Ми разом з вже знайомими пілігримами закинули все в одну пральну машину і заощадили. Також разом приготували смачну вечерю. Тому неохайний альберго запам’ятався гарною атмосферою.

У Колунга є тільки приватні помешкання – Villa de Colunga дуже симпатичний пансіон, де за 50 євро можна отримати окрему кімнату.

День 17: Ла-Ісла- Вільявісіоса

23 км: Ла-Ісла – Колунга – Себрайо – Муслера – Ла-Пайарієга – Вільявісіоса

Досить складний етап Каміно дель Норте, здебільшого через декілька пагорбів угору та вниз із красивими пейзажами. Спокійний ліс і гірські пейзажі між Колунгою та Вільявісіозою. Колунга – це єдине місто на шляху до Вільявісіози, де є банкомати та супермаркети. Якщо ви плануєте зупинитися в муніципальному альберге в Себрайо, треба купити їжу в Колунга. Себрайо — це лише пара будинків і більше нічого.

Я дійшла до Вільявісіоса і зупинилася у приватному альберго AlFerria – донативо. Дуже затишне місце, яке в 2024 зачинено – не витримали пандемію…

Туди трохи раніше мене прискакали пілігрими, з якими я коротала останні 3-4 вечора: Сара, Джорджіо і Пол, потім підтяглися й інші знайомі особи. Всього 12 місць – камерно та душевно.

Нас нагодували сімейною вечерею – суп (я про нього мріяла весь день і хтось зверху надіслав мені відповідь на мої прохання). Салат, вино та десерт за домашнім рецептом. Коли я його спробувала – ніби провалилася у дитинство. Пам’ятаєте шкільну рисову молочну кашу, коли вона постоїть охолоне й заклякне до стану пудингу? Це воно! З корицею було прикольно.

А потім посиденьки до одинадцятої вечора за вином та розмовами – вирішення політичних питань, погляди на те, що діється у світі від німців, італійців, українців та чехів.

Житло в Вільявісіоса:

• Хостел Villaviciosa – приватний хостел, проживання 15-18 євро
• Хостел El Congreso – також приватний хостел, більш симпатичний і трохи дорожчий – 14-17 євро

День 18: Вільявісіоса – Хіхон/Авілес

29 км: Вільявісіоса – Аманді – Каскіта – Пеон – Ель Піналь – Кемпінг Дева – Хіхон – (потяг в Авілес)

Сьогодні день пішки а далі на поїзді до Авіласа. Було ухвалено рішення пройти 29 км ф проїхати ще 30 км, щоб, встигти до 14-15 липня прийти до Сантьяго. І не йти неприємними околицями Хіхона.

Виявилося, що я поганий планувальник – не розрахувала свої сили і згідно з останними розрахунками я не встигала пройти весь маршрут і встигнути на зворотній літак додому. Перед початком я думала, що зможу йти по 25-30 км на день як на Французькому шляху. Але… Французький шлях – це як лакшері у порівнянні з Норте.

Весь день лило як із відра, холодина, я по дорозі зрозуміла, що через багатоденну прогулянку у мокрому взутті простудила сечовий міхур. А це повна дупа, йти в такому стані й далі. Отже, останні кілометри до Хіхона я намучилася добряче, поки не почав діяти антибіотик, який я випила з власної аптечки.

Трошки вражень про цей день шляху і важлива інформація

Цей день один з найважчих на Норте, але на вас чекають красиві краєвиди з вершини пагорба в Альто-де-ла-Крус.

А ще очікуйте на дуже крутий і довгий підйом від Ньєварес до Альто-де-ла-Крус, приблизно 300 метрів. Подальший спуск не такий крутий, але досить довгий. Ще один підйом на Alto de Curbiello – не такий крутий, як перший, але досить складний, близько 150 метрів.

Але Хіхон вартий того, щоб його побачити і може провести там один день (жалію, що проскочила його швидко). Тут цікавий історичний центр, величезні пляжі і красива набережна.

Далі я сіла у поїзд і доїхала до Авілеса, і жодного разу не пожаліла, що це зробило. Дощ став сильніше, я дивилася з вікна на промзону, яку більшість пілігримів пропускають. І мріяла про теплий альберго і гарячий душ.

Важливо: У Каскіті, за 3 км від Вільявісіози, є роздоріжжя шляхів: один маршрут веде до Ов’єдо і з’єднується з Каміно Примітіво, а другий продовжується по Каміно дель Норте до Хіхона. До Ов’єдо по сполучному маршруту потрібно йти 2 дні. З Ов’єдо ви можете пройти маршрут Camino Primitivo до Сантьяго-де-Компостела.

Саме туди пішла частина моїх попутників – Сара, Джорджіо і Пол. А я хотіла бути якомога ближче до океану. Про Примітиво тоді я навіть і не мріяла, бо там гори і я вже на Норте трохи втомилася від них.

Спойлер: Каміно Примітиво я пройшла у 2024 році – супер класний і не такий уж дуже важкий маршрут.

Житло в Авілес

• Albergue de peregrinos Pedro Solís – дешевий хостел для пілігримів за 10 євро.
• Hotel Alda Palacio Valdés – чистий приємний і важливо – недорогий пансіон для пари пілігримів.

День 19: Авілес- Кудільєеро

31 км: Авілес – Сан-Мартін-де-Ласпра – Сото де Барко – Мурос де Налон –Ель Піто – Кудільєро

Сонце повернулося до наших Астурійських країв, а разом з ним повернулося здоров’я і бажання йти далі шляхом. Мені сподобалося йти лісом і полями після попереднього дня, який я фактично проїхала на поїзді через промзони(не пожалкувала)прогулянок дорогою. По дорозі є кілька місць, де можна зупинитися, щоб поїсти – візьміть із собою закуски та воду. 

По дорозі в містечку Ель-Піто ви побачите палацово-парковий комплекс Palacio Selgas – прекрасний палац і сад в Ель-Піто, його ще називають астурійський Версаль. Відвідування парку та палацу платне, і потрібно заздалегідь погодити час екскурсії.

Але в Кудильєро є і безкоштовні розваги – в першу чергу це види, що відкриваються з оглядових майданчиків на океан, що штурмує моли, що захищають село від морських негараздів. І чудовий маяк, що стійко закріпився на краю невеликого мису, ніби демонструючи свою силу, що протистоїть бурхливій стихії.

Спочатку я вирішила пройтися до Сото де Лунья, але на шляху стояло маленьке рибальське містечко Кудільєро. Точніше воно було за півтора кілометри від шляху. За тиждень до того, як я сюди потрапила, я познайомилася з молодим балакучим іспанцем – він розповів мені про Кудільєро. Було так багато яскравих епітетів з приводу цього села, що я не втрималася і заночувала в сусідньому селі в хостелі за найшаленішою за весь Камін ціною – 18 євро за ліжко.

Кудільєро

Пам’ятаю попереджав мене іспанець – не їж у Кудильєро, там все шалено дорого! Але як тільки я ступила на вузькі вулички-сходи цього містечка, всі попередження кудись зникли – я мов зомбі пішла на запах морепродуктів. Ааааа, як там пахло! Неможливо встояти і я не встояла – з’їла якийсь офігенний суп із морепродуктів, рибу і запила все білим, а потім і чашкою кави… у результаті залишила в кафе ту ж суму, що й у хостелі. Жах-жах!!! Це ж руйнування бюджету, а мені ще йти і йти.

Але Кудильєро чудовий, на краю мису я знайшла свій ідеальний маяк, залізла на стрімкий оглядовий майданчик з підгнилими сходами, п’яна милувалася там видами океану і крихітного містечка. Погода мінялася щомиті: то виходило сонце, то різко починався дощ, вітер намагався здерти з мене мій дощовик – був повний набір відчуттів. Але як гарно і смачно!

Житло в Ель-Піто/Кудільєро

Casa de peregrinos la Concha II≫ – дуже простий, трохи занедбаний хостел для пілігримів, в якому є лише одна ванна кімната.
Casa Carmen 2≫ – чудові апартаменти в Кудільєро, якщо об’єднатися 4-ма пілігримами можна переночувати в гарних умовах з кухнею прямо в центрі містечка.

День 20: Кудільєро – Кадаведо

29 км: Кудільєро-Ель Піто – Релайо – Сото де Луінья- Новеллана – Санта-Маріна – Баллота – Кадаведо

Зранку я вирішила піти не у намічений Сото де Лунья – всього 11 км, а а в Кадаведо. У Сото-де-Лунья альберго, в якому є аж 24 ліжка! А в Кадаведо – 12 у муніципальному і стільки ж у комерційному. Але 11 км це дуже мало.

Саме ці 11 км були доволі легкі і приємні – я пройшлася спочатку по трасі, а потім спустилася на чудовий пляж Playa de La Concha de Artedo. На мапі була вказівка про кафе, в якому я мріяла випити каву. Але воно було зачинено. Зате пляж був чудовий і вартий того, щоб зробити заради нього гачок в пару км.

В Сото де Лунья був бар (в якому видають ключі від муніципального альберго і ставлять штамп) я випила каву і дізналася, що від Сото де Лунья в Кадаведо є два шляхи. Один з них – горами, інший вздовж узбережжя – Costa way.

У гори вели стандартні знаки у вигляді мушлі, а берегом лише жовті стрілки. Саме по них краще і йти, тому що по горах і важче і довше на 4 км. Кажуть, що гірський маршрут небезпечний, багато крутих підйомів і спусків і погано промаркований. За 17км зупинки поїсти немає.

Я обрала легкий шлях (той, що не по горах), він виявився загалом не важким – такий як скрізь: то вгору, то вниз – звичний за три тижні гребінець на Північному шляху. Але багато хто з ким я переночувала минулої ночі стартували з Хіхона, і це їх третій день, і вони трохи шоковані таким ландшафтом.

А такі як я, які вже йдуть двадцятий день від Іруна чи Сан Себастьяна, вже ні на що не реагують – топ-топ без думок наверх, намагаючись обігнати новачків і встигнути зайняти місце в альберго. Такі перегони чим ближче до Сантьяго – тми частіше.

Кадаведо

Кадаведо — це невелике сільське село з парою ресторанів/барів. Пляж і прибережні краєвиди прекрасні, якщо у вас є час – прогуляйтеся пішки до узбережжя. Не пожалкуєте!

Сходила в магазин, наїлася салату з сиру з пліснявою, оливок і помідора, який я тягала на собі три дні (величезний зараза, але не було його з’їсти). Позагорала на сонечку, поспала, прокинулася і познайомилася з новими пілігримами (мої колишні знайомі залишилися за 50 км позаду і частина їх пішла на Примитиво).

Це була Карін – чудова дівчина з Хорватії, яка кожен вечір телефонувала батькам, щоб ті не хвилювалися – в неї все добре. Наступні 2 тижні ми будемо йти разом і залишимося друзями. Через 5 років я приїду до неї у гості в Хорватію, познайомлюся з її сім’єю. Але зараз ми тільки побачили одна одну і дружба тільки почалася.

Де зупинитися в Кадаведо:

• Albergue de peregrinos de Cadavedo – муніципальний альберго на 12 ліжок, дуже простий і тісний. Але все необхідне є.
• Astur Regal – симпатичний пансіон за невеликі гроші, якщо не вистачить місця в муніципальному альберго.

День 21: Кадаведо – Навіа

37 км: Кадаведо – Луарка – Піньєра – Навіа

Найкращий день на цьому Каміно! Нарешті це сталося! Я чекала цього почуття цілих 20 днів – нарешті я полетіла! У якому сенсі? Це важко пояснити словами, але я спробую.

Врешті решт настає таке відчуття, ніби то виростають крила за спиною і Світ повертається до тебе найкращими сторонами, найяскравішими образами, демонструє всю красу та радість, що ми не помічаємо у себе під носом. Я була весь день у потоці, кожен крок приносив неймовірну радість та насолоду, кожну мить шляху я була в моменті, кожен поворот дороги чи стежки приносив таке щастя, що хотілося летіти, і я летіла.

Абсолютно не відчувала рюкзака за спиною, своїх ніг і мозолів, ніякого дискомфорту: як птах злітала на гірки і збігала з них підстрибом.

Попереджаю, я нічого не курила і, тим більше, не пила. Те саме я відчула на третій день Каміно минулого року, а потім мене просто не відпускало. Саме в таких моментах я бачу справжнє призначення шляху – злитися з ним в єдине ціле, бути частиною Каміно і це не просто слова – це суть цього шляху.

І не важливо, чи йду я по стрілках, чи йду вбік від них, мені не потрібна карта, щоб зрозуміти, що я на вірному шляху. Можна навіть крокувати край поля і знову вийти на шлях – він сам знайдеться. Абсолютно не відчуваючи втоми майже весь день – тільки вода крім сніданку. І Абсолютне почуття польоту! Один такий день вартий усіх зусиль та труднощів. Його то й пам’ятаєш потім як найяскравіший момент у Каміно.

Нічого не планувала, думала дійти Луарки (16км) – дуже гарне місто. Навіть дивилася напередодні ввечері в якомусь альберго оселитися, а потім зрозуміла, що немає сенсу зупинятися, коли ось так добре. І рада тому, що прислухалася до себе та довірилася своїм почуттям – не підвели.

У Луарці я випила каву у чудовій кав’ярні – цукерні, походила трохи містом, познімала його. А потім пішла на пагорб, що височів над морем і містом. Подивилася на маленьку каплицю, пішла далі уперед. По дорозі на мене чекали доволі круті пагорби – легко перейшла їх, крокуючи вперед і вперед!

Навіа

Я ночую в Навіа, у новому альберго – місяць як відкрився. Хоспітальєро Ауреліо пригостив мене прохолодним кавуном і приголомшив цифрою. Я щиро вірила в те, що пройшла 30 км, як показав мій iOS додаток. А насправді вийшло 37 та ще хотілося йти далі. Насправді не важливі цифри, якщо ноги самі несуть дорогою. Як же хочеться, щоб це почуття польоту не залишало всі дні, що залишилися.

Я заселилася у чудовий чистий новий на той час Albergue San Roque. Трохи прогулялася містом до магазину і обратно. Чудова кухня, є все необхідне для приготування їжі – гарно, що не треба нікуди йти після 37 км пішки.

Де зупинитися в Навіа:

• Albergue San Roque – дуже гарний хостел для пілігримів і туристів, кухня, зручності для прання.
• Hotel Arco Navia – чудовий недорогий готель для тих, хто подорожує парою.

День 22: Навіа – Тапіа-де-Касаріего

21 км: Navia – Jarro – La Caridad – Tapia de Casariego

Черговий розкол на маршруті Camino del Norte, сповнений альтернативних ділянок. Як я вже згадувала раніше, я намагалася обирати прибережний варіант. Цей день не був винятком – я пішла у бік узбережжя до Tapia de Casariego. Це був передостанній шанс прогулятися біля моря (я так думала), перед тим, як наступного дня у Галісії маршрут піде вглиб країни.

У Навії розташоване якесь виробництво, яке випаровує велику кількість пару – суцільні хмари висіли зранку того дня. Але потім вийшло сонечко і стало дуже тепло. Мені навіть здалося, що я ніби то не в Астурії. Пішли астурійські дощі у минуле – ходити стало легко і дуже приємно.

Це був легкий день прогулянки повз багатьох сіл без барів чи ресторанів. Тому якщо ви хочете зупинитися на сніданок, каву чи перекусити, це треба зробити ще у Навії.

Тапія

Ну просто чудове містечко, яке не треба оминати навіть через те, що тут розташований найогидніший альберго на всьому Каміно-дель-Норте. Хоча він одночасно і один з найкращих альберго на всьому шляху. Я спеціально зайшла на гугл почитать свіжі відгуки – нічого там не змінилося за 8 років – він так само брудний, недоглянутий, схожий на нічліжку.

Але цей білий будиночок на обриві біля океану ніби нагадує: лови кожен відпущений момент, сиди біля океану, дивись у синю далечінь, дихай солоним бризом, поки є така можливість. І я дихала, спостерігала за грозою в океані, їла просту їжу з супермаркету і спускалася на пляж під альберго, щоб помочити втомлені ноги.

Ми познайомилися з Сарою з Німеччини, разом гуляли по Тапії, сходили на маяк, попили лимонного пива з чурросами, що давали як тапас у подарунок. Дивилися захід сонця – красивий тихий океан пропонував останні найкращі дні біля себе, пожалів нас після штормів та дощів.

Поки йшла над нами гроза, я кілька разів вибігала дивитися на блискавки, що сяяли в океані. Зараз він шуміть за прочиненим вікном, згладжуючи сопіння пілігримів.

Альтернативний шлях – це йти від Ла-Карідад в бік від океану. Це Camino Histórico (por Vegadeo), яке взагалі не йде через Рібадейо. Ним йдуть також, але набагато менше, бо більшість пілігримів хотят бути якомога довше біля океану.

Житло у Тапія

• Альберго Tapia de Casariego – єдине дешеве житло в цьому містечку, 7 Євро за ніч, не очікуйте на нормальні матраси, але океан біля входу і він все компенсує.
• Apartamentos Turísticos El Peñón – гарна двомісна кімната з кухнею і всіма зручностями, розташована також неподалік від пляжу.

День 23: Тапіа-де-Касаріего – Рібадео

13 км: Тапіа де Касаріего – Рібадео

Сьогодні я йду до Рібадео, всього 13 км – можна піти і далі. Але немає сил відірватися від океану і є бажання побачити знаменитий пляж Praia Das Catedralis. А потім за тиждень пройти Галісією до Сантьяго.

Сьогодні закінчується Астурія і шлях уздовж океану добігає кінця – дві провінції, розділені річкою Ріа-де-Ео. Кордон між двома провінціями проходить посередині через міст Понте-дус-Сантос.

Мені дістався гарний і легкий день прогулянки з приголомшливими видами на океан. Я зупинилася на сніданок біля пляжу Playa de Penarronda. Restaurante Parajes пропонував каву і чудовий вид на пляж.

Рібадео

Рібадео – гарне містечко з закладами харчування, маленьким старим центром. А головне – за 18 км від нього розташований шалено красивий і популярний у туристів пляж Praia Das Catedralis.

Я прийшла до муніципального альберго, де вже не залишилося вільних місць. Навіть була тітонька з підлітковим сином, яка намагалася домовитися, що вони будуть спати на одному верхньому ліжку. В альберго ще не прийшов оспітальєро і я вирішила, що якщо той тітоньці дозволять спати з сином на одному ліжку, я піду шукати інше житло. Якщо ні – це ліжко дістанеться мені. Я була впевнена, що їй не дозволять – так і сталося. То ліжко дісталося мені, а оспітальєро допоміг знайти мамі з сином дешеву кімнату по своїм контактом.

Залишивши свій наплічник, я побігла на електричку, щоб побачити цей чарівний пляж. На той момент я не знала, що треба завчасно реєструватися на відвідування. Я просто сіла в потяг, проїхала дві зупинки, вийшла десь в полях, пройшла повз коровник і потрапила на пляж. Вдень там була висока вода, але все одно було дуже красиво. Людей було багато, але ніхто не питав квиток. Я трохи прогулялася над пляжем і повернулася до Рібадео. Але попередньо подивилася на розклад високої та низької води – в мене склався план поїхати першим потягом зустріти світанок на пляжі, коли під арками не буде води.

Увечері ми зібралися на кухні альберго. Сюди також прийшла Карін, Сара і ми познайомилися з ще одною італійською дівчиною – Марією. Ми пили вино, сміялися і я розповіла їм, що завтра до світанку я сяду в потяг і поїду зустрічати сонце на пляжі Кафедральних соборів. Вони були в захваті від ідеї – тому ми вирішили їхати разом.

Помешкання в Рібадео

• Albergue A Ponte Ribadeo – чистий затишний хостел за приємну ціну в центрі міста. Пропонують недорогі сніданки – гарні за свою ціну. Ціна 18 євро.
• Муніципальний альберго Ribadeo – має усього 12 ліжок, 10 Євро за місце, традиційно отримає місце той, хто прийшов першим. Є кухня з посудою – місце чисте і гарне, розташоване ближче до мосту через річку.
• Apartamentos Tesón Ribadeo – Це повноцінна квартира з усіма зручностями на дві людини. Господар дуже привітний, а розташування чудове, недалеко від магазинів і ресторанів.

День 24: Рібадео – Віланова де Лоренца

27 км: Рібадео – Гондан – Сан Ксусто – Віланова де Лоренца

Сьогодні починаються пагорби та евкаліптові ліси Галісії. Але ми підіймаємося о 5 ранку і швидко йдемо на першу електричку. Вокзал пустий, каса зачинена – купимо квиток всередині у кондуктора. Дівчата ще не знають, на що я їх підбила, але переповнені відчуттям авантюризму. Всі пілігрими ще сплять, а ми вже їдемо на зустріч пригодам.

Пляж де Катедраль – один із найкрасивіших пляжів Іспанії, де природні кам’яні арки ненадовго оголюють свої ступні під час відливу і знову приховують їх під товщею високої води. Сюди з’їжджаються тисячі туристів, організовані автобуси якраз до відливу вранці та вечорами.

Але найкраще приїхати на цей пляж на світанку, коли твоя нога ступає перший крок незаймано після відливу піску, і навколо ні душі (крім божевільних Каміно-друзів, що погодилися ввечері за чашкою вина скласти тобі компанію).

І начебто прогноз не обіцяв гарного світанку, але в ту мить, коли ти йдеш оголеним днем ​​океану, розступаються хмари і перші промені пронизують небо, відбиваючись у морській воді і твоїх сльозах подяки за все, що було на цьому шляху.

І ми біжимо після перших приголомшливих хвилин до кам’яних арок, дурімо і робимо селфі, намагаючись зафіксувати земну красу, обіймаємося завдяки тому, що можемо ділитися один з одним найсвітлішими емоціями. Ми знайомі зовсім недавно, але вже стільки разом пережили-Каміно зближує найрізноманітніших людей з різних країн: Хорватія, Україна, Німеччина, Італія – ​​ми всі різні і такі однакові в прагненні до кращого.

А потім ми повернулися на електричці до Рібадео і пішли пішки галісійськими пагорбами. Стежка в основному проходить через ліс і поля, повз невеликі села, де не так багато місць для зупинок, щоб поїсти. Нормально змогли поїсти аж у Віланова-Гранде, ми побачили заправку біля дороги і купили там собі смачне морозиво.

Деякі пілігрими зупиняються у містечку Віламартін Пекено, де є альберго донатіво. Але інші йдуть далі, як ми до Віланова, де є окрім муніципального декілька приватних хостелів.

Не забудьте поставити печатку у соборі Concello de Lourenzá – нас ще пустили подивитися його зcередині, хоча меси в той день не було.

Де зупинитися в Віланова

• Муніципальний альберго Lourenzá – нічого особливого, але є кухня з посудом, і ми змогли приготувати спільну вечерю. Стандартна ціна 10 євро.
• Pensión Albergue O Pedregal – пансіон, в якому є двомісні кімнати, а також 4-місні гуртожиткові кімнати, де можна комфортно переночувати у компанії інших пілігримів.

День 25: Віланова де Лоренца – Абадін

25 км: Віланова де Лоренца Мондоньєдо – Гонтан – Абадін

Після Віланова на вас чекає невеликий підйом на гору – вранці це змушує трохи похекати, а потім звикаєш. Тропа йде пагорбами та лісами, але де-ні-де можна побачити старовинні каплиці та невеличкі церкви.

Далі на шляху на нас чекало старовинне місто Мондоньєдо – гарне містечко з невеликим красивим історичним центром. Користується зацікавленістю туристів, тому якщо будете планувати тут зупинитися – краще бронюйте місце у хостелах заздалегідь.

Ми тут поснідали, тому що працювали кафе і магазини. Пишу МИ – тому що тепер йдемо вдвох разом з Карін, з якою ми подружилися за останні дні і якось природно пішли удвох. Так ми дійдемо до Сантьяго і Мушії. Потім через 4 роки я приїжу до неї в Хорватію у гості.

Майте на увазі – наступне місце, де можна поїсти, знаходиться приблизно за 17 км у Гонтані, між ними немає нічого. Тому або поснідайте в Мондоньєдо, або купіть їжу та воду.

Далі є два маршрути від собору Мондоньедо: офіційний і альтернативний (Complementario), але той, який позначений Complementario, є оригінальним маршрутом. Ось така колізія.

Офіційний маршрут Camino del Norte спускається від собору та слідує стежкою, він на 7 км коротший, але має дуже крутий і досить довгий підйом.

Complementario маршрут йде вгору від собору, виходить з міста повз муніципальний альберг, потім повертає ліворуч і йде дорогою (майже без машин). Це на 7 км довше офіційного маршруту з більш крутим підйомом. Обидва маршрути пролягають через гори та пропонують чудові пейзажі.

Ми вибрали офіційний маршрут, Під час дощу стає досить брудно – нам пощастило, дощу не було.

Абадін

Невелике містечко, де окрім муніципального альберго, що розташований за км від центру (фактично у передмісті Gontán) є церква, пара магазинів та барів, є приймальня лікаря – дуже зручно, бо Сара (дівчина з Німеччини), яка прийшла за нами набагато пізніше вирішила зупинитися тут на два дні через сильний біль у ногах. Вона пішла до цього лікаря і отримала ліки й пораду взяти паузу. Більше ми не бачилися – наш темп був дуже різним.

Робити в Абадіні немає що – ми приготували їжу в альберго, попрали речі, повалялися і добряче відпочили, бо на завтра на нас чекали 33 км.

Де зупинитися в Абадіні

• Муніципальний альберго у Gontán – класичний великий альберго з кухнею, великою кількістю душів та туалетів. В Галісії майже всі такі муніципальні. Ціна 10 євро.
• Albergue Goas – приватний альберго в Абадіні, 17 євро, але тут набагато затишніше, ніж у муніципалі.

День 26: Абадін – Мірац

33 км: Абадін – Кастромайор – Мартінян – Вілальба – Сан-Хоан-де-Альба – Баамонде – Мірац

Сонячний ранок і чудова погода – ми з Карін вирушаємо у дорогу, треба пройти 33 км до маленького селища Мірац, у якому є чудовий альберго донативо, який тримають волонтери. Чому вирішили йти так далеко? Бо прочитали відгуки про альберго, не хотіли зупинятися у великих містах через те, що починався 100-кілометровий відлік до Сантьяго де Компостела. Людей стало набагато більше – отже проміжні селища і альберго були більш доступнішими.

А ще наступного дня на нас чекав довгий перехід без жодного кафе і села з підйомами та спусками. Так ми скорочували його і робили трохи меншим.

Отже то був жаркий та досить довгий етап з невеликою кількістю місць для зупинок, щоб поїсти по дорозі. Ми снідали в альберге (завчасно купили їжу в супермаркеті), наступне місце для зупинки – Вілалба, за 12 км. Прогулянка була досить легкою без підйомів та спусків. Якщо вам не хочеться йти весь шлях, ви можете зупинитися у Вілальбі, там є два альберги: один муніципальний і один приватний.

Баамонде — це невелике містечко з кількома ресторанами та парою магазинів. Тут не так багато чого подивитися чи зробити.

Де зупинитися в Баамонде та Мірац

• Хостел CSJ San Martín – Міраз – дуже раджу цей альберго донативо, тут затишно, чисто, пропонують простий сніданок за окрему пожертву. Є пралка, гарний сад для відпочинку. У селі є невеличке кафе з меню пілігрима – смачно годують.
• Km101 – пансіон, розташований в Баамонде, з недорогою ціною, якщо ви подорожуєте вдвох.

День 27: Мірац – Собрадо

29 км: Miraz – As Laxas – A Roxica – A Cabana – O Mesón – Sobrado dos Monxes (оригінальний маршрут)

Це останні 100 км шляху – поступово збільшується кількість пілігримів, вони чистенькі, не втомлені, одна дівчина навіть читала товстенну книгу в альберзі. Коли йдеш 800 км сто разів подумаєш – чи треба тягнути зайву вагу, да і читати якщо чесно не дуже хотілося.

Вранці пішов дощ, а ми великою компанією пішли під дощем. Іти під дощем весь день у сандалях і шкарпетках, у промоклому наскрізь капелюсі і флісці – зовсім не складно. Просто включаєш музику в навушниках і поринаєш глибоко у свої думки. Так, у таку погоду у мене з’являються думки на шляху – немає енергії фонтанувати, всі сили акумулюються на зігрівання власного тіла.

Іноді навіть ставало спекотно, головне набрати добрий темп і не зупинятися. Там, у домашньому житті мене трясе від холоду +17 з дрібним неприємним дощем. Слабо уявляю себе у великому місті, гуляючи у такому вигляді. Але немає меж досконалості! Ось у такі хвилини приходять найнеймовірніші ідеї, будуються плани, багато що осмислюється і розставляється по полицях. Корисна погода для планування майбутнього та скидання лушпиння минулого.

Єдиний мінус після такої прогулянки майже у 30 км під дощем – наступного ранку в мене почала боліти нога, я застудила сухожилля і останні 80 км йшла на обезболі (ібупрофен 600 вистачало таблетки на 4 години). Повернувшись додому я ще місяць кульгавіла і тільки спокій і спека вилікували цю хворобу.

Sobrado dos Monxes

Це містечко, що утворилося навкруги величезного монастирю, в якому сьогодні ми зупиняємося. До того моменту я ночувала у монастирі тільки один раз (в Леоні, коли починала свій самий перший Каміно), у монастирі. Ніколи не бачила нічого подібного.

Хоспітальєро Сантьяго (ну так, так звали ченця – Каміно продовжує іронічно жартувати) розповів нам інструкцію з виживання в цих стародавніх, покритих мхом стінах.

Але пілігримам дозволено безкоштовно подивитися на нього зсередини – він неймовірно вражає. У 2017 році ще не було сучасної реставрації. На стінах собору зсередини був зелений мох, а зовні на його дзвіницях росли молоді дерева. Тепер з’явилися гроші і він виглядає дуже охайно, але тоді було враження, що природа поглинає це святе місце. Раджу погуляти по собору та прилеглим приміщенням – побачите старовинні чудові фрески, атмосфера там неймовірна!

Поки чекали відкриття (нас впустили на початку п’ятого), грілася в сусідньому кафе і їла як не в себе – прогулянки під дощем вимагають масу душевних та фізичних сил, а їх доводиться якось поповнювати. Схоже сьогодні я побачила всіх, хто йшов зі мною по дорозі з самого початку і в Сантьяго ми всі прийдемо синхронно.

Житло у Собрадо

Пожити в монастирі коштує 10 євро – тільки для пілігримів, іншим ознайомча екскурсія за 1 євро. Келії по 12 осіб, душ – майже окріп (крізь напівперегородки чути пісні з чоловічої душової, а в жіночій всі один перед одною такі, як є, з усіма складками та татухами на найінтимніших місцях). Мене чомусь дуже вразило це місця ночівлі, до того ж я пішла на месу, очікуючи, що вона буде саме у соборі. Але ні – для цього є гарно відреставроване приміщення.

День 28: Собрадо – Сальседа

33 км: Собрадо – Бойміл – А Гандара (Бойморто) – Арсуа – Сальседа

Сьогодні останній день на Норте – ми вирушаємо у бік містечка Арзуа, яке вже лежить на Французькому шляху. Я була там рік тому, бачила натовпи пілігримів і якщо чесно, вже почала сумувати за чудовою атмосферою Норте. Французький шлях є найпопулярнішим маршрутом Каміно, зокрема останні 100 км від Сарріа до Сантьяго . З Арзуа буде більше ресторанів, барів, альбергів тощо.

Весь день по асфальту – це теж не дуже вражає, з’явилася нова мозоль і почала боліти нога, те саме злощасне сухожилля.

Ми з Карін дійшли до Арзуа, пообідали там і вирішили йти далі – дуже багато людей зупинялося тут. Нічого не бронювали – майже весь Норте я йшла без бронювань і в більшості ночувала в муніципальних альберго. Тепер мабуть це можливо тільки якщо йти дуже швидко або не зупинятися у важливих точках путівників. Замість 22 км ми пройшли 33 – шалено втомилися на спекотному асфальті.

Житло Сальседа та Арзуа

В Арзуа безліч хостелів та альберго – якщо немає місця в муніципальному, завжди знайдеся у приватному ось декілька з них.

• Albergue Ultreia – Чудовий хостел, з увагою до деталей. Кожне ліжко має власну лампу, розетку і невелику поличку для телефону; є гачки для кожного ліжка. Висота двоярусного ліжка дозволяє зручно розміститися на нижньому ліжку. Він надзвичайно чистий і ретельно доглянутий. Є справжні простирадла (а не паперові, якими зазвичай користуються на маршруті Каміно), а також плюшеві ковдри. Рушники є. У хостелі також є кафе, яке працює з ранку. Ванні кімнати чисті; також є пральня та відкритий майданчик. Я зупинялася тут, коли за рік до Норте йшла по Франсез.
• Пансіон Домус Галерея – має 2 та 4-місні номери, як вариант для дружньої компанії, старовинна будівля, перероблена в красивий пансіон, чисто і затишно, адекватна ціна.

День 29: Сальседа – Монте-де-Гозо

24 км: Salceda – A Brea – Santa Irene – A Rúa – O Pedrouzo – Сан-Пайо – Лаваколла – Сан-Маркос – Монте-де-Гозо

Пройшли останній день до Сантьяго – до собору залишилося усього 5 км – ночуємо в Альберго Монте де Гозо (на 400 ліжок). Більшість пілігримів зупиняються сьогодні у містечку О Педрузо, яке є вулицею з купою альберго, ресторанами та кафе. Але звідти йти ще близко 15 км до собору – не хочеться великої тусні як увечері так і вранці, коли всі ці сотні пілігримів вирушають на останні кілометри шляху.

Два дні ми з Карін йшли французьким шляхом асинхронно з іншими пілігримами – не так галасливо як могло бути, і я цьому рада. Мені трохи сумно бачити минулорічні місця, порівнювати цю останню ділянку з Норте (тут доволі брудно – це закономірно, там де більше людей, більше сміття).

Але моє тіло вже відчуває закінчення шляху і почало підносити мені неприємні сюрпризи. Нові мозолі – я до них звикла і просто приймаю їх як належне. Але вчора почав клініти м’яз на спині – дуже боляче йти. Тіло все-таки працює спільно з мозком, а він вже дав сигнал про закінчення шляху – “ми все це бачили минулого року і нам це не цікаво, їдь додому, Іра”…

Ми заселилися в цей величезний та чудовий альберго, помилися, приготували разом вечерю. А потім пішли проводжати сонце на пагорб Монте де Гозо. Цей пагорб, чудовий парк та величезний альберго був побудований на честь приїзду Папи Іоана 2 в Сантьяго. Він тут читав проповіді, було багато урочистих заходів. А тепер тут гуляють пілігрими.

Піднімиться до статуї пілігримів, звідси дуже гарно виден собор – увечері коли сідає сонце місце дуже красиво підсвічено сонячними променями.

Завтра вранці підемо на месу, отримаю Компостелу та поїду до Фіністерри – завершити свій незакінчений гештальт – пройду 30 км до Мушії. Потрібно закривати борги та робити задумане до кінця.

День 30: Монте де-Гозо – Сантьяго де Компостела

5 км – містом та вулицями Сантьяго де Компостела

Рекомендую: почати раніше, якщо ви хочете встигнути на паломницьку месу о 12:00 у соборі. 

Прибуття в Сантьяго – це найдивовижніше відчуття на Каміно, коли ви входите на Plaza de Obradoiro і бачите всіх паломників, які сидять навколо та фотографують – ви відчуваєте себе частиною чогось великого та важливого, не поспішайте та насолоджуйтесь цим моментом, який ви чекали цього більше місяця.

Раджу почитати: Сантьяго-де-Компостела, Іспанія – міні-путівник по столиці Галісії

Пішли на месу, знов побачили диво ботафумейро – минулого року я плакала від цієї краси, а цього знов відчувала як мурахи бігають по шкірі від органу і як красиво воно літає під стелею собору.

Ми так і зробили, побачилися з тими, з ким йшли останні тижні, а увечері зібралися у ресторані, щоб відсвяткувати закінчення Каміно.

Заселилися у найпопулярніший серед пілігримів Albergue Seminario Menor. Величезний альберго на одному з пагорбів Сантьяго, тут більше 170 місць і доволі приємна ціна у співвідношенні з якістю проживання. А зранку поїхали на автобусі в Фіністьєрру, звідки ще нагуляємо 33 км до Мушії.

День 30-31-32: Сантьяго-Фіністьєрра-Мушия

Ці дні ми разом з Карін пройшлися від Фіністьєрри до Мушії, побачили чудові заходи сонця в океані, дикі пляжі, де я купалася голяком, фантастично красиві евкаліптові ліси узбережжя Коста-да-Морте (Costa de la Muerte). Але про маршрут до Фіністьєрри та Мушії я хочу написати окремо із подробицями, бо пройшла його пішки теж і він неймовірно чудовий. Хтось навіть вважає його окремим Каміно – це й справді так, бо не дарма там видають Фістєріану (аналог Компостели – сертифікат про проходження цього шляху.

Замість маленького висновку

Я пройшла вже 8 шляхів Каміно, та аналогічних в Італії паломницьких маршрутів. Але Каміно дель Норте все ще залишається найкрасівішим для мене і найважливішим із усіх, що я бачила і ходила.

Я мрію пройтися ще якимось довгим маршрутом, бо як я вже писала – за 4 тижні з будь-якою людиною відбувається чудова фізична та емоційна трансформація. Ні, я не стала іншою людиною, але навчилася приймати недоліки та виклики шляху, довірятися йому, шукати гарне й хороше у простих речах. І відчувати себе дуже щасливою – а це дорогого коштує.

Що знадобиться для подорожі Іспанією

• Не заощаджуйте на медичній страховці – її зручно придбати онлайн на порталі HotlineFinance. Лікування в Іспанії коштує недешево, але за невелику суму можна придбати страховку з покриттям 30000 Євро.
• Якщо я не зупиняюся в альберго, то бронюю хостели чи пансіони через Booking.com. Роблю це увечері на наступний день.
• Автобуси по Іспанії купую на сайті іспанського перевізника Alsa.
• Квитки на потяги в Іспанії – на сайті іспанської залізничної компанії Renfe.

Корисні статті та посилання:

• Каміно Мозарабе – Шлях святого Якова по Андалусії
• Camino Portugues – португальский маршрут з Порту вздовж океану
• Каміно де Сантьяго – як підготуватися до шляху пілігримів?
• Готелі в Барселоні – в якому районі краще зупинитися
• Толедо – місто для одноденної поїздки з Мадрида

Підписуйтесь у Facebook та Instagram
Підписуйтесь у мій Телеграм –свіжі новини про подорожі