Лікійська стежка – піший маршрут Туреччиною

Лікійська стежка – популярний пішохідний маршрут уздовж Егейського та Середземного узбережжя Туреччини. Я довго про нього мріяла, і ось настав той день, коли зібрала рюкзак і поїхала знайомитися з Лікійкою восени 2020 року.

Чому варто піти в похід Лікійською стежкою?

Не дуже складно, багато сонця, море, гарні пейзажі, на шляху багато старожитностей. Туреччина – чудова країна для подорожей, тут привітні люди, смачна кухня, доступні ціни.

Коли йти в похід Лікійською стежкою

Найкращий час для походу Лікійкою – осінь і весна.

Весна – з кінця березня до кінця травня.
Плюси: вже тепло, немає опадів, довкола все цвіте.
Мінуси: море ще холодне для купання.

Осінь – кінець вересня середина листопада.
Плюси: багато фруктів – дозрівають гранати, можна рвати їх з дерев та їсти по дорозі. А краще купувати гранатовий сік у місцевих мешканців.
Море тепле – +25 ℃, купатися одне задоволення. Температура до +25-30 ℃ тепла. Відмінний час для пішої прогулянки турецьким узбережжям.
Мінуси: деякі джерела за літо пересихають, можуть бути проблеми із водою.

Влітку на Лікійській стежці дуже спекотно – температура піднімається вище за 40 градусів.
Взимку – часті дощі, у горах може лежати сніг.

Маршрути Лікійської стежки

Лікійська стежка простяглася від Анталії до Фетхіє – її довжина становить 540 км. Стежка пролягає повз морські пляжі та бухти, через гори і каньйони, по плоских долинах з теплицями, в яких вирощують турецькі помідори.

Через протяжність маршруту, пройти його за один раз досить проблематично. Для цього знадобиться 25-30 днів. У когось не вистачає сил, у когось часу та грошей на такий довгий маршрут. Тому найчастіше Лікійську стежку розбивають на дві частини, при цьому стартувати можна як зі сходу, так і із заходу стежки.

Старт зі сходу – від національного парку Гейнюк (розташований поблизу Кемера), до якого входить однойменний каньйон. Тут досить високі гори, круті скелі, якими в’ється стежка серед хвойних лісів. Є й радіальне відгалуження із підйомом на вершину гори Тахтали (2365м). Далі через Чирали та Адрасан, закінчуючи біля мису Гелідонія.

А можна почати із заходу – з Фетхіє або Олюденіза, де маршрут також лежить уздовж моря по горах, періодично проходячи через села і спускаючись на красиві пляжі. Тут можна побачити Долину Метеликів, пляж Кабак і Парадайз бич, пройти горами до найбільшого піщаного пляжу Патару. Потім через найкрасивіші містечка Калкан та Каш до мису Гелідонія.

Ділянку від Демре до Фініке – 40 км найчастіше проїжджають на автобусі чи попутці. Тут мало інфраструктури, нецікавий пейзаж.

Обидва маршрути – західний та східний займають до 10 днів, але можна скоротити до тижня, якщо частину шляху проїхати автобусами. Багато хто так і робить, щоб не тупотіти по нудних долинах з нескінченними теплицями.

Я пройшла близько 60 км Західним маршрутом Лікійської стежки. Розповім про свій досвід одиночної подорожі турецькими горами окремо.

Інфраструктура на Лікійській стежці

На Лікійській стежці є розмітка – це біло-червоні смужки, які малюють на камінні, стовпах, парканах. Вона є, але не скрізь – є шанс піти не туди. Тому варто завантажити карту маршруту на свій смартфон та періодично з нею звірятися.

На стежці є селища, маленькі села і міста, де можна знайти житло, якщо дотепний намет, хочеться добре відмитися і випрати свої речі. Але знову ж таки – житло є не скрізь, тому потрібний намет.

Житло на Лікійській стежці

Більшість туристів йдуть Лікійською стежкою з наметами. Чому? Тому що, по-перше, не скрізь доступне за цінами житло. Буває, що є пансіон, але ціна в ньому висока (50 Євро та вище).
По-друге, це гірський похід і незважаючи на те, що є рекомендовані етапи та точки для ночівлі, не всі можуть пройти ці етапи до темноти. У кожного свій темп, витривалість та бюджет походу.

Кемпінги на Лікійській стежці – це може бути повноцінний кемпінг із туалетом, душем та електрикою. Або рівний майданчик під намети з туалетом у кущах (не люблю таке, тому намагаюся сходити в туалет у придорожніх кафе – вибачте за подробиці).

Намет на Лікійці можна поставити просто в лісі або на відкритій ділянці схилу. Навіть якщо це буде чиєсь поле для випасу кіз – вам швидше за все нічого не скажуть. Господарі навпаки постараються знайти краще місце, покажуть де вода, можуть чимось пригостити. У лісі взагалі немає проблем – не потрібно жодних дозволів.

Пансіони та невеликі готелі, бунгало на пляжі, готелі – все це є на деяких ділянках Лікійської стежки.
Частина з них позначена в Booking. Але бронювати треба їх завчасно – бо можуть бути зайняті групами, а також у Туреччині Букінг працює тільки через VPN.

Як пройти Західну Лкійку без намету – список готелів на цьому маршруті

Для тих, хто хоче пройти Лікійку без нічого намету зібрала список недорогих готелів і кемпінгів, де можна зупинитися на ніч з усіма зручностями.

Фетхіє:
El Camino Hostel & Pub – хостел у районі Фетхіє Марина, в якому є окремі кімнати.
Minu Hotel – недорогий готель у старому місті Фетхіє.

Олюденіз:
CC’s Butik Hotel – чистенький готель без претензій для ночівлі на маршруті та недалеко від пляжу.
Karbel Beach Hotel – недорогий готель трохи в глибині в п’яти хвилинах від моря, кафе та ресторанів.

Фаралія:
Faralya Misafir Evi – сімейний готель над Долиною метеликів, поруч траса, кафе та ресторани.
Faralya Limon Hotel – готель на стежці з Фаралії до Кабака, з басейном, є невеликі одномісні номери.

Кабак:
Reflections Camp – кемпінг, в якому можна поставити свій намет або жити у готовому наметі.

Алинча:
Türkdomes Glamping -Глемпінг з куполом, відмінним видом на море та зірки, Глемпінг з усіма зручностями.

Карадере (перед пляжем Патара):
Likya Inn – Чисті номери з видом на море. Привітний персонал. Сніданок і вечеря надаються на місці. Зручно зупинитися при переході з Бель у бік пляжу Патара.

Гелеміш (пляж Патара):
Jet Pension – тихий недорогий пансіон неподалік від пляжу Патара по дорозі в Калкан

Калкан:
Lizo Hotel – один з найдешевших і затишних готелів у курортному Калкані.

Вода на Лікійці

Вода – на картах позначені джерела (значок краплі), але є нюанси. По-перше, восени не у всіх джерелах є вода – пересихають. По-друге, деякі джерела з технічною водою – колодязі, в яких непроточна вода, придатна лише для кип’ятіння. Її ще не завжди можна дістати – немає відра з мотузкою, колодязі без воріт. Є місця для ночівлі на пляжі, де немає води зовсім – потрібно запасатися водою на 2 дні, якщо йдете з наметом і дикими місцями.

Але загалом, якщо нести із собою денний запас води (мені вистачало 1,5 літра), його може вистачити на один етап. У середньому етапи розраховані на денний перехід від 10 до 20 км на день. Хтось ходить спритно і проходить за день по 2-3 етапи.

Їжа та харчування на Лікійській стежці

На шляху є місця, де можна смачно та недорого поїсти. Що пропонують місцеві едальні? Найчастіше це турецькі млинці з начинкою – гезлемою. Швидше це найтонше тісто як на лаваш, в яке кладуть сир, картоплю, іноді м’ясо. Загортають і запікають цю справу на залізному листі, що нависає над багаттям.

Гезлеме, порція величезна, я ділила її на дві частини – частина з’їдала, частина загортала і з’їдала в наступний прийом їжі. Чай – відразу можна попити. Повноцінний турецький сніданок часто входить у вартість проживання. За умови, що ви ночуєте у пансіоні.

Лікійська стежка – це складно?

Якщо порівнювати з моїми попередніми одиночними маршрутами – Camino de Santiago і Rota Vicentina, то Лікійська стежка трохи складніша. Тут весь час підйоми та спуски, бувають затяжні як вгору, так і вниз.

Якщо порівнювати з Альпами та Гімалаями – там все ж таки було складніше. У Гімалаях на тлі постійних підйомів та спусків не вистачало кисню. На Лікійці з киснем все прибл.
В Альпах було теж складніше, там траплялися сніжники, сипуха, була гірничка біля Маттерхорна. На Лікійці всього цього немає – лише втома від гірських переходів із рюкзаком за спиною.

Скажімо так – для Лікійки достатньо середнього рівня підготовки. У принципі – не складніше за наші Карапти, але є нюанси.

Є ділянки, на яких досить крутий підйом може супроводжуватися сипкою, вузькою стежкою та урвищами. Тут потрібно бути обережнішим, якщо знаєте, що є страх висоти і у вас може закрутитися голова – краще такі місця обійти стороною.

Є ділянки з довгими підйомами вгору, наприклад з Олюденіз стежка відразу веде круто вгору. Але мене більше лякають затяжні спуски, від яких болять пальці на ногах, трясуться коліна. Такого добра там також вистачає.

Дороги у горах є, але не скрізь. На багатьох ділянках є можливість проїхати шматок складного шляху на попутці чи таксі.

Є ділянки, які можна сміливо проїжджати транспортом. Наприклад, через долини, в яких на багато кілометрів суцільні теплиці, а йти доводиться постійно дорогою.

Що взяти в похід Лікійською стежкою

Так як я йшла недовго – мій маршрут зайняв всього чотири дні, то вміст мого рюкзака напевно буде не надто інформативним для тих, хто збирається в похід Лікійською стежкою на тиждень. І все ж таки напишу своє бачення що взяти з собою, а що може не знадобитися.

Спорядження

Цей список, якщо ви підете у Лікіский похід з наметом. Якщо плануєте зупинятися у пансіонах-хостелах, звісно треба менший наплічник та не потрібен намет та спальник.

Рюкзак – 40-45 літрів.
У мене був 30 літрів і я ледве впхнула все необхідне. Я не носила продукти – їла тільки в кафе, з собою були фрукти, зернові батончики, снікерси. Якщо плануєте нести продукти – сублімати типу Їдло чи Харчі, знадобиться пальник, газ та якийсь кухоль. Тому враховуйте обсяг рюкзака для їжі та в чому її готувати.

1,5-літрова пластикова пляшка для води. Наповнювала її завжди по можливості – джерела, кафе, житло, магазини.

Намет – мій 2-міснмй Husky важить 1,5 кг з кілочками. Займає мало місця в рюкзаку, легко встановлюється поодинці.

Спальник – восени не потрібен теплий спальник, якщо ночівля високо в горах, потрібно орієнтуватися на комфорт 0 градусів. Внизу – +10. Мій спальник розрахований на комфорт -10 градусів, він на гусячому пуху, але дуже легкий – 700 грам, та компактний. Тому я ним користуюсь у теплі місяці. Мені простіше розкритися, ніж тягти щось об’ємне та важке.

Пінка – я купила пінку-гармошку, щоб кріпити її зовні рюкзака. Виявилося – зручна річ, краще за мої попередні, рулонні. Менше спресовується, легко кріпиться зовні за допомогою гумок та карабіна. Дехто йде з сідушками, щоб зручніше сидіти на камінні.

Більшість туристів ходять Лікійською стежкою з трекінговими палицями. І це правильно – так зменшується навантаження на суглоби, у складних місцях є на що спертися. Я ходжу без палиць, бо вони мені заважають, деруся за допомогою рук – так звичніше, але так робити не треба!

Взуття та одяг

Взуття – багато хто ходить у гірських черевиках, які тримають щиколотку. Але! В них дуже спекотно і вони тяжкі. Саме тому я обрала трекінгові кросівки – дихаючі з підошвою Vibram. У мене улюблені Merrell – недорогі, але мені в них зручно, нічого не тисне (Salomon мені категорично не підходить).

Візьміть ляпанці, щоб увечері було що перевзутися і в чому приймати душ.

Одяг – у жовтні я йшла у довгих шортах, футболці. Але краще йти у штанах, щоб не дряпати ноги об колючки.

З собою: три футболки, одна з них з довгим рукавом на вечір, легкі широкі штани, щоб перевдягнутися після душу, фліска. Три пари білизни, три пари шкарпеток – щовечора прала, встигало висохнути, шкарпетки для сну (краще тепліше). Термобілизна для ночівлі в горах – на узбережжі вона може не знадобитися.

Беріть купальник (плавки) – пляжі ваблять, вода найчистіша так і хочеться поплавати. Я по дорозі зупинялася і плавала, але вибирала ті пляжі, де є прісна вода, щоб змити сіль. Неприємно йти в солі – може натирати.

А ще потрібна панама чи капелюх – сонце вдень сильне. Також знадобляться сонцезахисний крем та окуляри.

Беріть із собою свою стандартну аптечку, обов’язково пластирі – я все одно натерла мозолі. Можна щоранку пити магнезію, щоб знімати біль у м’язах.

Гігієна для душу, крем для ніг або вазелін – мазати ноги щоранку, щоб зменшити ймовірність мозолів (мені як завжди не допомогло).

Обов’язково телефон, на який закачати карту Лікійської стежки або встановити програму.

Я ще несла на шиї фотоапарат – все ж таки фотографії на камеру набагато краще, ніж на телефон.

Чи безпечно на Лікійській стежці?

Мені здається, що Лікійське узбережжя – це одне з найбезпечніших місць, де я бувала. Люди привітні, підказують дорогу, частують фруктами та овочами.

Я йшла здебільшого одна. Звичайно на мене звертали увагу – жінка в рюкзаком, з дредами. Але, крім цікавості, нічого іншого з боку місцевих жителів я не відчула. Доброзичливо, іноді зі сміхом, іноді з цікавістю до мене ставилися чоловіки, жінки та діти. Це було чудово!

Щодо безпеки в горах – потрібно підготуватися: взяти необхідне, не ризикувати, якщо не впевнений у своїх силах (краще обійти чи об’їхати), заздалегідь вивчати рельєф маршруту.

Багато хто ходить у групах – я зустрічала від двох до 16 осіб. Але й самотужки теж йдуть, у тому числі й жінки.

Наступного разу, мабуть, я знову піду сама.

Як дістатися до Лікійської стежки?

Якщо плануєте розпочинати маршрут із заходу – краще летіти до Даламана. Сюди літає Pegasus із пересадкою у Стамбул. Далі переїзд автобусом до Фетхіє, звідти починається офіційний старт маршруту.

Якщо плануєте розпочинати шлях зі сходу – летіть до Анталії. Туди літає Pegasus з Кишинева а також багато чартерних авіакомпаній. Можна викупити переліт у турагентів, не купуючи проживання. Можна летіти з пересадкою в Стамбулі на Turkish Airlines, але це довше і дорожче.

Як варіант перельоту для західного маршруту – прилетіти до Анталії та переїхати до Фетхіє автобусом, час у дорозі – 3,5 години.

Корисні посилання:

Бронювання готелів і апартаментів – Booking.com
Розклад маршрутів, квитки на автобуси – на InfoBus.ua
Туристичне страхування онлайн – HotlineFinance

Ще про походи у горах:

• Мій Камино Примітиво – пішки з Ов’єдо до Сантьяго-де Компостела
• Хайкінг на Мадейрі – найкращі маршрути
• 7 маршрутів з найбільш вражаючими стежками в Іспанії
• Щоденник Rota Vicentina – 220 км пішки півднем Португалії

Підписуйтесь у мій Телеграм – свіжі новини про подорожі
Підписуйтесь у Facebook та Instagram