Подорож народними промислами України

Народні промисли України – де навчитися гончарству, де побачити як роблять гуцульський ліжник, де пройти майстер-клас Петриківського розпису та побачити унікальні вишиванки “білим по білому” та єдину в Європі водну кузню.

Опішня – столиця кераміки, Полтавська область

фото з сайту музею Опішнянської керамики

Опішня – столиця гончарства в Україні та місце тяжіння всіх, хто цінує це ремесло. Село розташоване на берегах річки Ворскла за 45 км від Полтави. У XVI-XVII століттях тут було засновано козацький форпост, який згодом став «містом майстрів». У XVIII столітті тут уже мешкало близько 200 талановитих майстрів-умільців.

В Опішні випускали і досі роблять тонкостінний посуд, а технологія виробництва передавалася від діда до батька, батька до сина. Гончарством тут з давніх-давен займалися не тільки чоловіки: діти місили глину, а жінки робили іграшки, розписували готові вироби.

фото з сайту музею Опішнянської керамики

Процес виготовлення опішнянської кераміки займає 40 днів. Замішавши глину, гончар залишає її на кілька днів – подихати. Потім формує виріб і випалює його в печі за температури 850-900°C. Обпалюють посуд у спеціальних печах – горнах. Фактично це велика яма, обкладена всередині цеглою. Після цього кераміку покривають ангобом — тонким шаром сирої білої або кольорової глини, який наносять на поверхню керамічного виробу до випалу, і знову відправляють у піч.

Яких тільки виробів не виготовляють опішнянські майстри. Різні горщики для узвару, п’ятилітрові «борщівники» для сімейного борщу, горщики для каші на 2-3-літри, латаття для молока, банки – «шарики» – для варення, пляшки для води та вина, розписані вигадливими візерунками миски, і звичайно декоративні вироби – свічники, скульптурки, дитячі іграшки та свистульки.

Щоб поринути у тему гончарства, варто приїхати до Національного музею-заповідника українського гончарства, якій існує в Опішні з 1986 року. До речі, це найбільший етно-музей у Європі, присвячений кераміці. Варто побувати на екскурсії не тільки у самому музеї. На його території теж буде цікаво. Тут просто неба розташована частина гончарних експонатів – галерея великих керамічних скульптур. Або взяти участь у майстер-класі в одній із кількох садиб, у яких працюють народні майстри. Їли бажання купити додому подарунки – в Опішні є великий ринок кераміки та кілька магазинів, у яких також можна купити додому сувенір із глини.

Вартість квитків: 120 грн. дорослий, 60 грн. – діти шкільного віку, 90 грн. – пенсіонери та студенти
Часи роботи: Пн-Чт, Сб з 8:00 до 17:00; Пт, Нд – з 8:00 до 16:00.
Адреса: Полтавська обл., Зіньківський район, сел. Опішня, вул. Партизанська, 102.

Чорна кераміка – Гавареччина, Львівська область

Львівщина — багатий на таланти край, у якому завжди жили майстри різних професій. У тому числі й гончарі, завдяки яким з’явилася напрочуд гарна і ні на що не схожа гаварецька кераміка. Цей народний промисел зародився у містечку Білий камінь, але у 17 столітті гончарям довелося переселитися до Гавареччини. За легендою графиня Тереза ​​Вишневецька, правителька тих земель виселила умільців, щоби вони не забруднювали своїми пічками її місто.

Гаварецьку кераміку виготовляють з двох типів глини – «жирної» (дуже пластична) та «пісної», її ще називають «мулом» (зовсім негнучка). Пісну глину беруть прямо за селом, а за жирною доводиться їздити за 20 км. Потім обидва види глини змішують у потрібних пропорціях і шматки однорідної маси вже потрапляють на гончарне коло.

Традиційно гаварецька кераміка – це домашній посуд: чашки, миски, глеки, чайники, вази, турки для кави. Але вона має відмінну рису – темно-сірий, чорний або сріблястий колір, який проявляється завдяки чорнодимленій технології. Жодного фарбування, тільки візерунки на глині ​​прикрашають гаварецький посуд.

Секрет гаварецької кераміки – у техніці її випалювання: вироби випалюють протягом 12 годин за температури 1000 градусів. Печі у гончарів саморобні, складені у дворах із каміння – одна така піч вміщує до 300 горщиків. Печі засипають землею, щоб кисень не надходив усередину. Посуд розжарюється і легко вбирає чорну кіптяву і так набуває чорного або сірого кольору. Якщо гончар хоче зробити виріб лощеним, то довго полірує посуд гладкою галькою. І вже після цього відправляє у піч для появи характерного графітового блиску.

Сьогодні у селі працює чотири майстри, які роблять не лише традиційний посуд, а й галицькі дзвіночки та різноманітні обереги. До Гавареччини можна приїхати самостійно чи у складі групи – подивитися, як створюється унікальна кераміка, купити на пам’ять чашку чи турку. Гончарі проводять майстер-класи, які вчать бажаючих цьому ремеслу, тому кожен може спробувати самим зробити чорний посуд.

Вартість: відвідування безкоштовно, вартість майстер-класу – за домовленістю
Адреса: село Гавареччина, Золочівський р-н, Львівська область

Вишиванка «білим по білому» – Решетилівка, Полтавська область

У кожному українському селі та будинку жінки з давніх-давен вишивали сорочки, спідниці, скатертини та серветки. Але є в Україні особлива вишивка з не схожими на традиційні яскраві орнаменти. У містечку Решетилівка на берегах мальовничої річки Говтва розташований один із найвідоміших сучасних центрів народних промислів України. Тут, починаючи з XIX століття, зародилася традиція вишивати білими нитками по білій тканині, відома як технологія вишивки «білим по білому».

Ця вишивка була придумана для того, щоб замаскувати шви при з’єднанні двох частин тканини – полотно “решіт” (вишивали візерунки). Згодом ця оригінальна вишивка поширилася у всіх етнографічних регіонах України, стала візитною карткою Полтавщини та брендовою для української культури.

Особливість решетилівської вишиванки – одночасне поєднання п’яти-семи технік: «лишва», «сітка», «вирізування», «виколювання», «солов’ячі очі», «зерновий висівок». У візерунках використовують поєднання рослинного та геометричного орнаментів. Для контрастності майстрині додають невибілені нитки або підфарбовані в попелясті тони. Така вишивка створює малюнок об’ємного рельєфу, створюючи ефект світлотіні. Залежно від напрямку світла візерунок по-різному відбиває або поглинає світло, створюючи гру об’ємних малюнків.

Традиційно «білим по білому» вишивали рушники, святкові, весільні чоловічі та жіночі сорочки. Сьогодні вишивка використовується на сукнях, спідницях, палантинах із тонких прозорих тканин – льону, маркізету, батисту та шовку. Така вишивка дуже популярна і не лише в Україні. Ще у 1920-х роках містечко здобуло світову славу на виставках українського мистецтва у Мюнхені, Парижі, Марселі, Брюсселі.

А в 1969 році за решетилівською технологією виготовили сукню для італійської актриси Софі Лорен, в якій вона знімалася у фільмі «Соняшники», зйомки якого проходили в селі Монаський Яр поблизу Диканьки на Полтавщині. Потім цю сукню актриса демонструвала на подіумі у Римі. Наразі копію сорочки Софі Лорен зберігають у Решетилівському краєзнавчому музеї.

Щоб навчитися такому ремеслу, недостатньо пройти майстер-клас, для цього потрібні роки практики. Але купити вишиванку ручної роботи, можна якщо включити Решетилівку в тур Гоголівськими місцями, заїхавши в Диканьку та Сорочинці.

Адреса: м. Решетилівка, Полтавська область

Петриківський розпис – Петриківка, Дніпропетровська область

Село Петриківка було засноване понад 230 років тому. Ще тоді місцеві мешканки розфарбовували стіни своїх будинків красивими квітковими малюнками, змагаючись одна з одною, а найкращих майстринь називали «чепурушками». Сьогодні Петриківський розпис визнаний культурною спадщиною ЮНЕСКО. Народні майстри та його вироби прославилися на весь світ.

Петриківський розпис настільки популярний в Україні, що вироби з його орнаментом є у кожному українському будинку: тарілки, ложки, шкатулки та кухонні дощечки. Розпис є і на будинках, автобусних зупинках, нею прикрашали навіть кораблі. А розпис завдовжки 133 метри, намальований на паркані колишньої дачі Януковича під Маріуполем, потрапив до книги рекордів України.

Основні елементи Петриківського орнаменту – яскраві та барвисті квіти, листя, ягоди. Стародавні майстрині використовували для пензликів котячу шерсть, та й сучасні не зрадили традиціям. Для нанесення орнаменту використовуються фарби на яєчній основі, олійні фарби, гуаш, в них додають трохи лаку. Але головне – ніяких чернеток, малюнок наноситься відразу і начисто. Тому мистецтву розпису спочатку навчаються – майстерність потребує чіткості, плавних та впевнених рухів.

У Петриківці є Центр народного мистецтва, який поєднує близько 40 відомих майстрів Петриківського розпису. Якщо хочете взяти участь у майстер-класах та навчитися розпису, заплануйте відвідування майстерень та хуторів, в яких працюють художники. Тут можна не тільки купити готові вироби, але й самому прикрасити миску або скриньку пензликом з котячої вовни.

Вартість відвідування: Центр народної творчості – дорослий – 25 грн., дитячий – 20 грн., майстер-клас з розпису – дорослий – 50 грн., дитячий – 40 грн.
Часи роботи: Пн-Пт з 9:00 до 17:00, екскурсії у вихідні за попередньою домовленістю
Адреса: смт Петриківка, Дніпропетровська обл.

Кузня «Гамора» – Лисичов, Закарпатська область

фото з Вікіпедія

«Гамора» – єдина в Європі діюча водна кузня, яка знаходиться на Закарпатті в селі Лисичове. З 1850-х років тут працюють ковалі, передаючи одне одному мистецтво створювати із грубої руди ковані вироби. Кузня протягом 150 років працювала на повну потужність аж до 90-х років минулого століття, поки повінь 1998 року не зашкодила греблю, зупинивши роботу кузні. Але, на щастя, після повені «Гамору» взяли у довгострокову оренду підприємці, подружжя Віктор та Ольга Петрівці, повернувши кузні життя та створивши на її місці музей. Власним коштом вони збудували нову греблю, зробили капітальний ремонт будівлі кузні, зберігши початковий варіант її механізму.

Механізм у кузні унікальний: 150-кілограмовий молот рухає водяний млин і він літає мов пушинка – неймовірне видовище. Механізм регулювання складається з чотирьох палиць, які регулюють попадання води на дно водяного жолоба, через який надходить вода на барабан. Завдяки потоку води барабан починає крутитися і надає руху молоту. У приміщенні «Гамори» сьогодні встановлені три механічні молоти, там же знаходяться і п’ять печей, збудованих із цегли на глиняному розчині.

На початку ХХ ст. працювало п’ять водяних коліс потужністю вісім кінських сил кожен, 15 ковалів невпинно працювали в три зміни. «Гамора» виробляла продукцію для мешканців краю та на експорт до Угорщини, Румунії, Югославії. Зараз у кузні працює 4 коваля. Робота шкідлива, особливо для легенів, і молоді сільські мешканці не поспішають іти в учні до ковалів.

«Гамора» отримала статус музею та пам’ятника ковальського виробництва. І водночас тут працюють ковалі, виготовляючи звичайний інвентар для мешканців Лисичова: найчастіше лопати, мотики, рогатки для винограду, іноді щасливі підкови – на сувеніри для туристів.

Вартість відвідування: екскурсія для дорослих – 40 грн., для дітей – 20 грн.
Часи роботи: щодня з 8:00 до 16:00, можна попередньо узгодити дату та час приїзду з господарем (тел. +38 067 902 77 21), щоб гарантовано побачити роботу кузні в дії.
Адреса: с. Лисичове, Берегівський р-н, Закарпатська область.

Гуцульські ліжники – Яворів, Івано-Франківська область

Село Яворів на Івано-Франківщині вважають українською столицею ліжникарства – тут сотні років виготовляють пухнасті ковдри з вовни. З неї ж виробляють не лише покривала, а й високохудожні гобелени, килимки, картини, лікувальні пояси. У зимовий холодний час ці вироби майстринь із Карпат розкуповують майже у всіх містах України та за кордоном.

Як роблять ліжники? До цих пір їх виробляють традиційним способом, використовуючи старовинні верстати та методи обробки вовни. Спочатку стрижуть вівцю – вовна з тільки остриженої вівці має непривабливий вигляд та неприємний запах. Щоб його позбутися, сировину заливають гарячою водою і ходять по шерсті, щоб вона добре вимилася. Далі миють під проточною водою на річці. А потім шерсть розвішують на просушування на дерев’яних та кованих огорожах. Після сушіння шерсть сортують за кольором – чорну, білу та сіру складають окремо, і розчісують спеціальним гребенем, від чого утворюється пухнаста грудка.

Шерсть легко скручується в товсті нитки, які потім можна фарбувати природними барвниками з настою лушпиння цибулі, кори дуба, бузини і листя горіха. Ткут покривала переважно на саморобних верстатах, а готовий виріб кидають у спеціальний пристрій – валило, величезну дерев’яну діжку, звужену донизу, куди з величезною силою приходить потік води, підведений через жолоб. Вода вривається і стрімко піднімається вгору, утворюючи вир, у якому протягом кількох годин «валяються» (звідси й назва «валило») ліжники. Після валила покривала стають тугими та пухнастими, після чого їх сушать і чухають металевою щіткою, щоб вони стали пухнастими.

Щоб побачити, як відбувається трудомісткий процес створення гуцульського ліжника, туристи можуть відвідати музей сім’ї Кіщук, у якому проводять майстер-класи зі створення покривал. У самому музеї, крім покривал, є багато видів та елементів одягу гуцулів: вовняні шапки, безрукавки, теплі капці, різноманітні килими та покривала. Тут знаходиться старовинний ткацький верстат, раритетна прядка, інші інструменти та давнину. А ще вам розкажуть, як відрізнити фірмовий ліжник від китайської підробки.

Вартість відвідування: майстер-клас з ліжникарства – 30 грн., діти до 8 років – безкоштовно.
Часи роботи: за домовленістю
Адреса: с. Яворів, Косівський район, Івано-Франківська обл.

Корисні статті та посилання:

Гастротуризм в Україні – де скуштувати сир, мед, устриці та вино
Відпочинок в Закарпаття на еко-курорті
Самостійна подорож до Кам’янця-Подільського – старовинна фортеця, костели та водосховище

Маршрут гастро-подорожі по Бессарабії

Розклад маршрутів та квитки на автобуси – на InfoBus.ua
Авіаквитки, квитки на поїзд та автобуси можна придбати на Tickets.ua
Туристична медстраховка зі знижками можна придбати на сайті компанії VUSO
Зелена карта для подорожі на автомобілі за кордон – онлайн на порталі HotlineFinance
Бронювання готелів та апартаментів – Booking.com

Підписуйтесь у Facebook та Instagram

Комментарии в Facebook

Обсудим?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *